Битків — смт. Івано-Франківської області. Відоме з другої половини XVIII ст. Назва виникла від прізвища Битко. БІбрка — м. Львівської області. Лежить у долині р. Боберки, від найменування якої й дістало назву. Словом бібрка позначають місце, де водяться бобри. Біла Криниця — смт. Житомирської області. В околицях є піщані кар'єри. Очевидно, назва криниці, а пізніше й селища біля неї виникла за кольором води. Біла Криниця — смт. Херсонської області. Карєзна- вець М. М. Авдальян уважає, що ця назва — «водяного» походження: в цьому районі видобувають вапняки, що впливають на колір води в криницях. Біла Церква — м. Київської області. Виникло на місці фортеці Юр'їв, яку 1032 р. збудував Ярослав Мудрий і назвав своїм християнським іменем. 1050 р. він на Замковій горі спорудив єпископську церкву, що її в народі називали «білою». За переказами, її було пофарбовано в білий колір чи збудовано з білої нетесаної берези. Після того, як татари знищили Юр'їв, за білими руїнами церкви, що були найпомітнішим орієнтиром, дістало назву місто. Існує легенда, що в церкві похований козак на прізвище Білий, який загинув як герой у боротьбі з загарбниками. Білгород-Дністровський — м. Одеської області. Лежить на березі Дністровського лиману. Відоме ще на початку нашої ери як грецька колонія Тіра. В IX ст. племена уличів і тиверців побудували тут Біле місто. 1484 р. його захопили турки й перейменували на Акерман (ак — «білий», керман — «фортеця»). 1944 р. місту повернено його давню слов'янську назву Білгород з означенням Дністровський. Гадають, що гідронім походить ще з скіфсько-сарматських часів й означає «південна річка». Біле — смт. Ворошиловградської області. Засновано 1705 р. на р. Білій. Поблизу селища є гора з білого вапняку та кар'єри, де видобувають пісковик, мергель і крейду. Від кольору грунтів дістали назву річка й селище. Біленьке — смт. Донецької області. Лежить на р. Біленькій, від найменування якої селище й одержало назву. Річку так названо за кольором води, бо протікає в місцях, що багаті на крейду й білу глину. 14 кГлий Колодязь — смт. Харківської області. Засно- п козаками Вовчанської сотні. Назву поселення діс- ріп особливостей колодязя, вода в якому була бі- ^ятого кольору. Старожил Г. Л. Сирота розповідає, той колодязь існував з давніх-лавен. Вода в ньому Л° тгогтір була білуватою, а на смак дуже приємною. *3 Бїлики смт Полтавської області. Засновано в пертій половині ХУТТ ст За олним переказом, після поразки повстання Северина Наливайка загін на чолі з Андрієм Біликом уцілів і поселився в них місцях. Старожили розповідають, шо ло революції бачили кам'яну надмогильну плиту, де було написано: «Вічна пам'ять Андрієві Білику — засновникові Біликів. 1в2Я рік». За іншими лжепелами. початок поселенню поклав ко- зак-пягічник Білик, мешканець містечка Говтви. Біловопгьк — смт. Ворошиловградської області. Виникло 1ЯЯ6 р в долині мілководної р. Леркулу, бепеги якої порізано ярами з крейдяними відкладами. Грунтові води, шо стікають у річку, надають воді білого кол^олу Звідси й поболить назва. Білопргьк — м Кримської області. Лежить V долин; р Великої Кяряпвки. В середні віки було важливим пунктом на великому капавянттому шляху, де тривала торгівля невільниками. До 1945 р. звалось Капаеуба- зар (кара — «чорний», си — «вода», «річка», базар — «торгове мїсие»), а потім його назвали Білогірськом. Таке ім'я воно одержало за світлий колір гір — крейдяних вапняків, шо звуться Білою скелею (Ак-Кая). Білопп'я — смт. Хмельницької області. Ло 1946 р. — Ляхівиі Стара назва — етнічного похолження (ляхами в них кряях називали поляків), а сучагна — від того, що навколо лежать оголені поклади крейди (білі голи). Білозерка — смт. Херсонської області Розкинулося біля озера Білого, у зв'язку з чим і виникла назва сели- шя, заснованого як маєток генерал-поручика І. А. Ган- нібала. За його іменем ше звалось Тванівкою Легенда розповіла? про княжну Білозерку, яка втекла в ці містія від тятяпгьтгого хана Мемея. Білокурякине — смт. Ворошиловгладсько" області. Розкинулося на р. Білій, з найменуванням якої й пов'я» зується перша частина назви. Друга походить від прізвища князя Б. І. Куракіна, якому Петро І подарував тут землі. 15
|