Білолуцьк — смт. Ворошиловградської області. Засновано в першій половині XVII ст. на правому березі р. Айдару коло впадіння в неї р. Білої. Біла, впадаючи в Айдар, утворює вигин, тобто луку, що й було підставою для виникнення другої частини назви. Річка Біла має найменування на основі крейдяних грунтів і кольору води. Білопілля — м. Сумської області. За часів Київської Русі тут була фортеця Вир, на місці якої 1672 р. виникло нове селище. Заснували його козаки з Білопілля, що на Брацлавщині. Назва Брацлавського Білопілля залежить, очевидно, від характеру грунтів у тій місцевості. БілорГченський — смт. Ворошиловградської області. Шахта «Білоріченська» й селище збудовані на початку XX ст. Від найменування шахти й одержало назву селище. А шахта має назву за місцем розташування поблизу р. Білої. Біляївка — смт. Одеської області. Виникло наприкінці XVIII ст. Називалось Головківь ою — на честь Антона Головатого, який командував пішими козаками й весловою флотилією Чорноморського війська. Нинішня назва — від прізвища кошового отамана Сидора Білого, який загинув під час облоги Очакова. Благодатне — смт. Донецької області. Засновано наприкінці XVII ст. переселенцями-хліборобами. Назву одержало за природними сприятливими умовами: в цій місцевості — родючі чорноземні грунти. Книжне благодатний — «повний достатків, такий, що радує». За розповідями старожилів, колись тут проїжджав архієпископ і зупинився відпочити. Ці місця йому дуже сподобалися й він наказав видовбати на кам'яній брилі: «1836 рік, червня, 10 дня. Тут відпочивав преосвященний Гавриїл архієпископ Катеринослава. Ось де благодать!» Після цього село й одержало назву Благодатне. Кам'яну брилу 1960 р. передали до історичного музею в Донецьк. Близнюки — смт. Харківської області. Виникло 1863 р. у зв'язку з побудовою залізничної станції Надеж- дине, що 1903 р. згоріла. Відбудовану станцію назвали Близнюки. Старожили розповідають, що таку назву дано з уваги до двох козацьких могил, що дуже були схожі одна на одну. Бобринець — м. Кіровоградської області. Лежить на Бобринці. За одним переказом, селище названо іменем першого поселенця — полтавського козака Хоми Бобрика. За другим, — його заснували вихідці з Великого Бобрика, що на р. Кодимі. За третім, — назву запозичено від імені річки, в якій за тих часів водилося багато бобрів. Зв'язок з місцевою фауною вбачає в цій назві й В В. Лобода. Бобровиця — м. Чернігівської області. Неподалік збереглися залишки двох городищ і поселення часів Київської Русі. Назву пов'язують з мисливцями на бобрів, так званими бобровниками, які тут володіли бобровими гонами й платили данину бобровими шкірами старості, а пізніше й гетьманові. Богдан — смт. Закарпатської області. Виникло в першій половині XVIII ст. на р. Богдані, притоці Білої Тиси. Тому раніше звалося Тисобогданом. Легенда розповідає про двох мисливців, які заблукали в Карпатських лісах. Голодні й знесилені, вони забили оленя й цим урятувалися. «Цього оленя нам бог дав!», — сказав один з них. З того часу цю місцевість, річку, а згодом і селище стали називати Богданом. Богодухів — м. Харківської області. Засновано, як уважають, 1662 р. З кінця XVI ст. відоме як укріплений пункт Дяків Остріг. Назву Богодухів пов'язують з діяльністю церкви, зокрема з першою в міст? церквою на честь православного свята «Бога духа святого». Богородчани — смт. Івано-Франківської області. Засновано за часів Галицько-Волинського князівства. Легенда розповідає про князя Романа Мстиславича та його боярина Гремислава, який збудував на горі замок, і про найменування поселення під горою Богородчанами на честь богородиці, яка нібито врятувала дітей боярина, що заблукали в лісі. Богуслав — м. Київської області. Відоме з часів Київської Русі як оборонний пункт. Назву виводять від Давньоруського буй-слав, що значить «хоробрий, мужній». Пізніше православна церква підправила слово на Богуслав. Таку еволюцію знаходимо в літописах і в Дослідника С. Л. Коваленка. Болград — м. Одеської області. Засновано 1819 р. болгарськими переселенцями, втікачами від турецького 16 17
|