Лозівський — смт. Ворошиловградської області. ? лище почали будувати 1949 р. разом з шахтою «Чер каська-Північна» № 1. Первісна назва — «Восьма б дова». З 1954 р. — Лозівський, за місцем на р. Лозові Річка дістала таку назву за характером рослинноег Лозова — м. Харківської області. Виникло в 60-х р0 ках XIX ст. під час прокладання залізниці й будівну тва станції, що її назвали за іменем р. Лозової: вон бере свій початок недалеко від міста. Гідронім має зв'я зок з лозою, що колись росла на берегах річки. Лозове — смт. Хмельницької області. Лежить н р. Вовку. Виникло 1929 р. у зв'язку з промисловими ро3 робками торфу. До 1950 р. звалося Торфорозробка Перейменовано на Лозове, очевидно, за наявністю ло на берегах р. Вовка. Локачі — смт. Волинської області. В. Ф. Покальчу відзначає, що селище лежить у тому місці, де р. Луг розтікається, творячи болото, калюжі — по-давньом локи. Отже, локачі — це «болотисті землі». За другок версією, тут у давнину жили ремісники, які вироблял луки. їх і звали лукачами. Від цього слова згодом ви никла назва селища. Лопатин — смт. Львівської області. Вперше згад) єй>ся 1366 р. Є. М. Черняхівська виводить назву ві давньоруського імені чи прізвища Лопата. Спочатку по селення звалося Лопатин двір, а потім — Лопатин. ? здогад про походження назви від язичницького імені Ло пата. Лосйнівка — смт. Чернігівської області. Відоме 1627 р. Ця місцевість належала Києво-Печерській Лав рі. За народним переказом, урочище, де ченні заснувал слободу, звалося Лосині Голови, а звідси й первісна на зва Лосиголовка, що пізніше змінилася в Лосинівку. В основі назви лежить, очевидно, слово лось (наймену вання тварини, що за тих часів водилась у цій місие вості). Лотикове — смт. Ворошиловградської області. Д 1912 р. — Іванівський Рудник, з 1912 до 1919 р. " шахта «Густав». Перейменовано на честь революШ0 нера В. П. Лотикова, який провадив тут партійну Р° боту. Лохвиця — м. Полтавської області. Лежить на р1 ках Лохвиці й Сулиці. Названо за гідронімом Лохвй^ 80 ^0 його деякі вчені виводять від найменування риби лосось. В. А. Никонов цю спробу вважає за наївну й тлумачить назву від слов'янського локва — «калюжа, болітце». Дослідник П. Я. Черних пропонує гіпотезу про походження від старослов'янського локьве, локи — «дот»- О- С. Стрижак шукає пояснення в найменуванні болотної рослини лохина. Лубни — м. Полтавської області. Вперше згадується в літописі 1107 р. як Лубьно (в піснях та говорах — Лубні. Мовознавець І. О. Варченко погоджується з цим варіантом, бо в старих документах трапляється й Лубні. До Великої Вітчизняної війни повсюдно писали й вимовляли Лубні). Топонім виводять від назви р. Луб'янки, а гідронім — від слова луб — «деревна кора». Можна згадати несподіване тлумачення слова лубом — «твердо, міцно» й відповідне припущення, що назва Дубно могла означати «твердиня» (місто справді відігравало важливу роль в оборонній лінії на р. Сулі). Луганське — смт. Донецької області. Лежить на р. Луганці. Засновано після розміщення в цій місцевості п'ятнадцятої роти Бахмутського гусарського сербського полку. До 1923 р. поселення й звалося П'ятнадцята Рота. Перейменовано за назвою річки. Лугйни — смт. Житомирської області. Вперше згадується 1618 р. Походження назви вчені пов'язують з луками (лугами), що розкинулись побіля р. Жерев, що протікає через поселення. Лужани — смт. Чернівецької області. Стара назва — Лукани. Згадується в документах 1453 р. Назву виводять від слова луг. Тут справді є луги побіля р. Сови- ці, на якій лежить селище. Луків — смт. Волинської області. До середини XVI ст. називалося село Лукове. Лежить воно на низині, побіля великих луків. Поселення було спадковим володінням дворян Матвієвських, які, сполячившись, стали йменуватися Мацейовськими й Лукове перейменували на Мацеїв. 1946 р. йому повернено історичну Лутугине — м. Ворошиловградської області. Засновано 1896 р., коли будували завод прокатних валків. Назване на честь Л. І. Лутугіна — інженера-геолога, професора Петербурзького гірничого інституту, спеціаліста в галузі геології вугільних родовищ, невтомного дослід- 6-3196 81
|