особових імен» Н. О. Петровського подає, поряд з ім'ям Ксенія, і ймення Оксана як запозичення з української мови, що набуло і в російській мові прав повного офіційного імені. На закінчення розмови про імена хотілося б нагадати ще одну народну традицію, пов'язану з обранням імені для дитини, а саме звичай називати її на честь котрогось з батьків подружжя. На Закарпатті до нашого часу зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого — іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ви не лише виявите цим свою любов і повагу до них, а й продовжите життя імені у колі вашої родини, створите певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і ваші діти. ПО ІМЕНІ НАЗИВАЮТЬ, ПО БАТЬКОВІ ВЕЛИЧАЮТЬ Назви людей за ім'ям батька, так звані патроніми, відомі ще з давньоруського періоду, хоча в минулу історичну добу вони за своєю функцією не були цілком тотожними сучасним іменам по батькові, які входять до складу загальноприйнятого у нашій країні повного офіційного найменування людини. Патроніми зустрічаємо у найдавніших писемних пам'ятках східних слов'ян. Так, нащадків князя Ігоря у давньоруських літописах іменують Ігоревичами, князя Мстислава — Мстиславичами, Ізяслава — Ізяславичами тощо. Під найменням по батькові (Ярославна) відома героїня давньоруського епосу «Слово о полку Ігоревім». У літописах трапляються й поодинокі випадки творення форм на -ич від імені матері. Позашлюбного сина Ярослава Галицького літописець називає за ім'ям його матері — Олег Настасьич. Спосіб іменування осіб назвами, утвореними від імені батька за допомогою суфіксів -ич, -ович, -евич, уже в період Київської Русі мав виразний становий характер. Ним мали право користуватися лише представники соціальної верхівки суспільства. Почесним привілеєм вважались найменування по батькові на -ич, -ович, -евич і в пізніші часи — у XIV—XVIII ст. У староукраїнських пам'ятках вони вживаються лише стосовно представників князівських і шляхетських родів, а також міської ремісничої і купецької верхівки.
|