народній стихії досить численні словотворчі варіанти, то наймення дочок здавна побутували на всій території України в одній формі — вони утворювались від імені, прізвиська або назви професії батька за допомогою суфікса -івна. Такі назви широко відображені і у фольклорі («У містечку Богуславку, Каньовського пана, Там гуляла Бондарівна, як Пишная пава»), і в художній літературі (порівняймо наймення дівчат у творах Г. Квітки-Осно- в'янснка: Одарка Макотрусівна, Пазька Левусівна, при- кажчиківна, Дротізна Маруся, хорунжівна Олена, Явдо- ха Горшковозівна, Галочка Таранцівна та І. Нечуя-Ле- вицького: Мотря Довбишівна, Настя Топілківна, Олеся Музк::івна, Килина Левадівна, Уляна Редьківна, Якили- на Боі-:д::рівна та ін.). ЩО ЗНАЧИТЬ ПРІЗВИЩЕ Ім'я родини — це і перша згадка, Й загадка в естафеті поколінь. А. Непокупний Сучасне прізвище, як і повне офіційне найменування людини, що складається з імені, імені по батькові та прізвища,— явище нового часу. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існувало і в адміністративно-юридичній практиці для позначення людини використовували різноманітні мовні засоби. Вживались одночленні наймення, виражені індивідуальним ім'ям, патронімом або відтопонімічною назвою (Бог- дашко, Миклич, Охлоповський), двочленні, що найчастіше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), тричленні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Григорович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гаврило Маслов зять, Миско трубач пана Черленковского) !. Формула іменування значною мірою залежала під ха- 1 Керста Р. И. Українська антропонімія XVI ст. Чг>-> • ¦ ' .' •• нування. 20
|