повстань, що знайшло художнє відображення у відомій сцені Шевченкової поеми «Гайдамаки»: «...А як тебе Зовуть? я не знаю». «Яремою». «А прізвище?» «Прізвища немає!» «Хіба байстрюк? Без прізвища — Запиши, Миколо, У реєстер. Нехай буде... Нехай буде Голий, Так і пиши!» «Ні, погано!» «Ну, хіба Бідою?» «І це не так». «Стривай лишень, Пиши Галайдою». «Галайда вполовину видуманий». Ці Шевченкові слова можна віднести не лише до образу Яреми, але й до його наймення, бо навіть якщо власна назва Галайда і не була реальністю народного антропонімікону тогочасної Черкащини, то потенційно цілком могла нею бути, оскільки слово галайда вживалось у народнорозмовній мові цієї території із загальним значенням «бродяга, безпритульний». У сучасну поетичну мову слово галайда знову повернулось із загальним значенням, але вже освяченим ореолом Шевченкового образу народного мес* ника: «Прийдіть, мої брати й мої діди, Опришки, запорожці, галайди» (Д. Павличко. Вогнище). Але наймення Галайда належить уже іншій сфері—сфері лі< тературної ономастики... У цьому короткому огляді особових найменувань, що стали основою сучасних прізвищ, ми, звичайно, не змогли охопити всі типи українських прізвищ — цього величезного за обсягом і надзвичайно розмаїтого за будовою і значенням основ лексичного шару нашої мови. Хочеться лише ще раз підкреслити, що наше прізвище — це не сухий, позбавлений смислу паспортний знак. Це живе слово, пам'ять роду. І якщо одне прізвище несе в собі історію роду, то всі разом вони складають історію народу. 39
|