Головна
Гуманітарні
|
Ви переглядаєте книгу:
Номис М.
Українськi приказки, прислiв'я і таке інше.
Сторінка (загалом з 3 до 769):
Попередня
|
|
Наступна |
524. На запуски, як завъязано. Коніс. 566. В Сім Кіп Казок се Циган так казав, крадучи уночі угірки. А господарь почув, за кий та й чекає блискавиці, и тільки що блиснуло — як лусонё его! «От», каже Циган, «и блискавиця вже вірваласьі» Але чоловік лоп его за чуприну! «Ой батечку, голубчику! бий мене и що хоч собі роби, тільки мене через пліт не перекидай, бо мене й до шатра не приймуть!» Див. № 3920. 570. Коли йде дощ крізь сонце, кажуть — то чорт жінку бъе и дочку заміж віддає. Кос, 576. Як уперше йде повесні дощ з громом, виносять и кладуть на дощ пікну лопату, а иноді и пікну діжку. Кор. Д. Камінецький, що про сей звичай записав, каже, що він не знає проти чого се. В Лубенщині, де на дощ викидають помело и кочерги, и викидають не тільки весною, а и абиколи — роблять се, щоб дощі йшли. Ном. 581. Кажуть, що дощ завсіди ходить до Бога й питає, куди ему йти. Госпідь каже: «Иди, де просять», а дощ каже: «Туди, де косять? знаю, Господи, знаю». Казки. 590. Темно, хоч в око встрель. Гулак.—... стрель. Л. 635. Оце мороз! аж руки у шпару позаходили! Кор. 642. Грівся Циган у нереті, та й зубами стука. Ш. A853 р. М 41). Нагрівся, як Циган в неретку (показуючи кріз очко, казав: «се ж то тут холодно, а як же там!»). Кор. 694. Колись бувало, що зривало; а тепер — здергує. Б. 740. Як ідеш у Сураж, то й бери свій хураж. Черн. 743. Падзі§ун, дзєкало. Кор. А Литвини наших дразнять сєкалами, сєкало, що кажуть се, а не єта, як мовляють Литвини. Камн. 797. Ти козак, тільки паністара не так. Б. 801. Виросло під час потерюхи з турками, за цариці Ганни Ивановни: вісько на зімівлю приходило на Украіну и брало, що ему треба. Час. A859 р. М 8). 850. Не приходицця Цигана дядьком звать. Коніс. 867. Хто Ляшка рубатиме, той козацьку жизь (?) знатиме. Не. 875. «Ляше, ти блудиш!» — «Чорт его матір бери! една- ново мені цілий день іздити, бо то за повинность». Казки. 880. Що кому годицця: шляхтичові шабля, мужикові свиня. К. Стрів шляхтич, везучи до торгу свиню продавать, хлібороба, що найшов шаблю. Подобалась шляхтичові шабля,— и сяк іі приміряє, и так... «Продай», каже, «шаблю!», а грошей катма.— 623
|
|
|