14176. Так, будте ласкаві, господа сержанія, звеліть вашій пташці та оддать мій серпанок. Кох. У селі Кохановці (Кат. г.) та украв гусарин, на постої, у молодички намітку, та й сховав у свою ташку, а кінці й знать, висунулись. От молодиця помітила та й питає: «А що, господа гусарини, чи ви ундирь, чи ви сама сержанія?» — «Сержанія!» — «А що се в вас тіліпаєцця збоку, господа сержанія?» — «Ташка».— «Еге, пташка. Так будьте ласкаві и д.» Гусарин оддав, а молодицю, поки и вмерла, дражнили «господа сержанія». 14177. Москаль дуже вередував: «Та що ви, Москалі! на вас и царь гніваєцця».— «Какъ такъ?» — «От показали єсте потилишники під Овастополем, так він и дав вам оці шапки, щоб сонце нагріло вам потилиці, поки старих не відслужите». Кох. A4) 14178. Чоловік з хутора та приіхав у село, якраз у Страсну пъятницю, а там саме дзвонять. «Чого се дзвонять?» пита.— «Бог умер.» — «Овва! та й справді?» — «Та й справді ж». Поіхав до дому, оповістив сімью —ра- дицьця почали, кому тепер черга богувати. От стара мати й каже: «Кому ж», каже, «богувати, як не Матері Божій».— «Е ні, мамо!» старший син, «не так: не жіноче діло богувати».— «Ну, а кому ж, синку, кажи?» — «А прийшла черга, мамо, богувати Миколі — от що він там старіший». И, як схопицця менший: «Як?» каже, «Миколі? а щоб ви не діждали!.. Він Москаль, самих Москалів буде милувати, а нам не буде добра».— «Ну, а кому ж, по твоєму, кажи»? — «А Юрка забули хіба? Нехай Юрко богує: він чоловік моторний; в его й своя шкапа є — на стійку не братиме!» — «Правда, правда», загомоніли всі, «нехай же Юрко богує — з наших таки». Кох. 14181. Не давай же хоч Кудлі, ато не видержить. Кор. Чабан, що зроду не бачив попа, задумав одговіцьця и пішов з Кудлою в Слободи. Коли и стрів якогось бородатого харцизяку. «Чи ти», каже, «піп?» — «Піп — а на що тобі?» — «Та», каже, «коли ти піп, то зацукруй нас». Чому харцизяці, мовляв, не зацукрувать! намішав чогось — кисле, гірке, з душі верне — и цілий ему ополоник. «Ну», каже, проковтнувши, «не давай же», каже, «хоч Кудлі и д.» 14217. (?) [14216]. Торкай, сину, батька в Пані стару. Честоховський. Єден, крадучи у ночі на бантині у Сави сало, увірвався и гепнувся серед сіней. Сава почув та й пита — хто, мов, тамі; а злодій ото и звинув так. «Ну», каже, «коли не хочеш, так двері одчини та підсоби винести сало». Той сердега ще й підсобив... стор, 278. 23* 707
|