Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
вер 124 вер свого часу прозвав вертихвісткою (Гонч.)]. і вертіж, -теаку веті вертячка. вертій, -тій редк. крючкотвбр [Певне ^— вертій на зразок сільських юристів (Вас.)]. вертіння 1) верчение; сверление, просверливание; 2) ёрзание. Ср. вертіти, вертітися 1. вертіти, -рчу, -ртйш вертеть; {сверлом -*- ещё) сверлить, просверливать {Стриба Рдбко, вертить хвостом, Неначе помелом (Г,*Арт.); 1 над вогнем давай яйце вертіти (Гл.); Але очі верталися, лазили по обличчі,.^ вертіли дірки углиб (Коцюб.)]. , вертітися, -рчуся, -ртишся 1) вертеться; (сидеть неспокойно •— ещё) ерзать; (вести себя суетливо — ещё) егозить [Земля крутиться кругом сонця й вертиться на своїй осі (Н.-Лев.); Чимало знаем Брехливих при- хвоснів таких: Вертяться скрізь, щоб бачили і їх (Гл.)]; ~тися дзйгою (як д з й г а) разг. вертеться юлбй (как юл?), юлйть [Дзиґою вертівся святково одягнений Циганок (перекл. а Горького)]; 2) страд, з. вертеться; сверлиться, просверливаться; ср. вертіти. І верткий вертлявый; разг. вёрткий; (быстрый, увёртливый) юркий [Тонкий, верткий, ви- і смоктаний, він говорив якимсь надірваним голосом (Коцюб.)]. верткість, -кості вертлявость; вёрткость; юркость. Ср. верткий. вёртко нар. вертляво; юрко. Ср. верткий. вертливий вертлявый. вертливість, -вості вертлйвость. вертлюг, -гй анат., техн. вертлюг, вертлюжний анат., техн. вертлюжный. вертлявий вертлявый [В двері швидко ввійшов вертлявий козачок (Ле)]. вертлявість, -вості вертлявость. вертоград, -ду уст. вертоград [І знов плугатар піде й кров'ю скропить старезну землю, сповнену кра#си, — і стане вертоград (Тер.)]. вертоліт, -льбта ав. вертолёт. вертун, -ні 1)_ (вертлявый человек) вертун, егоза; (о ребёнке — ещё) стрекоза; 2) орн. спец. вертун, турман. вертунёць, -нця обл. летучая мышь [Одні тільки вертунці часом літали перед його очима (Мирн.)]. вертуни, -нів обл. кул. хвброст. вертуха вертунья, егоза, стрекоза^ вертушка 1) (о человеке) вертушка; 2) техн. вертушка; (род фейерверка, ракета) шутиха. , вертячка вет. вертячка. верть (неизм.; употребляется как сказуемое) верть [Далеко бігти не схотів 1 верть назад (Гл.)]. верф, -фі верфь. верфний верфный. верф'яний верфный, верфянбй, вёрфяный. верх, -ху 1) (верхняя часть, край, конечность чего-нибудь) верх; (дерева, горы, скалы и тч п. — обычно) вершина, верхушка, макушка, (поэв. — егцё) глава" [Шапка висока з червоним верхом (Квітка); Так гусінь на верху грушевім чи кленовім яріє фарбами й приманює пташки (перекл. Рильського); Він носив темні окуляри, фуфайку, вуха вати кав ватою і коли сідав на візника, то наказував піднімати верх (перекл. а Чехова)]; *-^рх (м є ж ?) б а ж а н ь верх (предел) желаний; ^рхй г і р верхи (вершины, верхуш- *~*аш, макушки) гор; (поэз. — ещё) гл&вы гор, выси гор; від (з) ~рху до низу (как нар.) сверху дбнизу; від (з) низу д о ~рху (как нар.) снизу доверху; д о [самого] '-'рху (как нар.) доверху; з /^рхом (как нар.) с излишком, с избытком, О лихвбй; (вровень с краями) верхом; 2) (покрытие на одежду) портн. верх, покрышка; 3) архт* глав^і, купол; 4) (в избе — для провода дыма) (дымов&я) труба [Вже було видно садок і задимлений верх (Н.-Лев.); Коли заткнула верх,—тепло пішло по хаті (Мирн.)]; 5) перен. разг. верх, перевес [Як будемо разом стояти, наш буде верх (Коцюб.)]; брати ~рх (над ким, над чим) брать верх (над кем, над чем), одолевать (когб, что), одерживать верх, торжествовать (над кем, над чем); взяти ~рх (над ким, над чим) взять веох, возобладать (над кем, над чем), одолеть (когб, что), р держать верх, восторжествовать (над кем, над чем); разг. заткнуть за пояс (когб); О слухати через /^рх перен. разг. слушать невнимательно, пропускать мимо ушей [Як батько казав: «не важся за його йти», то я слухала його через верх (Варе.)]. верхами нар. 1) верх&ми, верхбм; 2) обл. сверху; вверху [Долиною сльози, верхами глум (Коцюб.)]. * ^ верхи нар. верхом; (о нескольких— ещё) верхами [Ну, сідай же ти, жінко, на воза, а я верхи —> аби швидше! (Ном.)]; їхати <-^хц без сідла ехать верхбм без ' седли. верхи, -хів 1) мн. Чг см. верх; 2) перен. верхи [..треба, щоб автономія забезпечувала владу не верхам даної нації, а її низам (Сталін)]; 3) (огкборная публика) шутл.і ирон. сливки. верхівень, -вня редк. вс&дник, верховбй. верхівець, -вця вс?дник, верховбй; уст. конник, наездник; уст. обл. вершник [Найкращу втіху мав верхівець — Швидким конем летіти навпростець (Бажан)]. верхівка прям.) перен. верхушка [3 верхівки береста зривається кібець і з різким криком летить над лісом (Донч)]. верхівковий верхушечный. верхів'я, обл. верхів ля 1) вершина (прям., перен.); (дерева, горыипр. — ещё) верхушка, поэз. главй; (чаще передаётся мн.ч.) вершины; верх^щки; гл?вы [Сонце було вже низько. Зеленим вогнем горіло на ньому верхів'я буків (Коцюб.); Стикався жадібний на вражіння та нові знання поет з верхів'ями тогочасної мислі й поезії (Рил.); За верхівлі сонце заховалось (Мас.)]; 2) (верхнее течение реки) верхбвье; (начало реки) истбк; ~в'я (мн. ч.) Волги, Дніпре верхбвья Вблги, Днепра; истоки Вблги, Днепрі верхній верхний [Нас кілька людей було послано оглянути верхні каюти командування (Трубл.)]; ~ній одвірок верхний косяк (дверной), притолока; ~ній б д я г верхняя одежда, верхнєє пл?тье; /^ня течій верхнее течение. |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)