Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
дже В98 неприхований джентльменський комплімент (Смол.)]. - і джерготання &м.* джеркотання. джерготати см. джеркотіти. джерготіння см. джеркотання. джерготіти см. джеркотати. джерел6 1) источник, родник; (бьющий)іключ; уст. поэа. кладезь [Дзвенить криштальне джерело, що вийшло з глибини земної (Тер.); Хороша книга;—джерело знання, великий друг і вихователь (Рад. Укр., 1948, IV)]; бити .~д6м бить ключбм [Щира радість била потужним джерелом (Прол. пр., 1937, XII)]; 2) (начало) пёрен. истбк; біля (коло) ~рел цивілізації у истоков цивилизации. . * джерелознавство источниковедение. джерелянка зоол. жерлянка. джерельний родниковый, ключевбй [Переїжджали чисті джерельні річки (перекл. а Фурманова)]; г^на води ключевая (родниковая) вода [На дні вирви проступила джерельна вода (Куч.)]. джербльце уменыи., ласк* родничбк [Де-не-де, попід самою кручею, виднілися джерельця (перекл. а Тургенева)]. джеркотання, джеркотіння, джерготання, джерготіння стрекотание; щебетанье; чириканье; гоготанье; журчание [В спокійну воду ріки з тихим джерготінням вливався струмок (Козач.)]. Ср. джеркотіти. джеркотйти, -кочу, -кбчеш и джеркотіти, •кочу,'-котиш, (также) джерготати, точу, -гбчеш и джерготіти, -гочу? -готиш стрекотать; (о птицах) щебетать, чирикать (о воробьях, чижах)! (о гусях) гогот&ть; (о воде) журчать [Куди оце летять з оселі Горобці?.. Цвірінькають, джеркочуть (Греб.)\ Джергочуть коло мене, а мені їх так жалко, що й словечка не скажу (Вовч.); Щебечуть і джерготять пташки, та шурхають ящірки в траві (Вовч.)]. джеркотіння см. джеркотання. джеркотіти см. джеркотіти. джеркотнява увел. редк. стрекотня, стрекот; щебет, щебетанье; чириканье; гоготанье; журчание [Чуете, яку пташня джеркотняву завела (Мирн.)]. Ср. джеркотйти. джерсі нескл. сущ. ср. р. спец. джерси. джигіт джигит [Джигіти буйною юрбою Спинились серед скель гірських (перекл. а Лермонтова)]. джигітбвка джигитбвка [Ворошиловські кавалеристи показали майстерність верхової їзди — джигітовки (Ком., 1939, V)]. джигітування джигитбвка. джигітувати, -гітую, -гітуеш джигитовать. джиґнути, -ну, -нёш и джиґонути разг. жигануть; (о насекомых, змеях) куснуть, жальнуть; (о растениях) кольнуть [Дрік як джиґоне ту кобилу (Маною.)]. джиг у п, -ни разг. 1) волокита; (бездельник) повеса; (шалун) озорник [А куди, джиґуне милий, Наш орле безкрилий, несе "тебе дурна воля Із нашого поля? (Гл.)]\ 2) (наряжающийся) прен. щеголь, франт; прен. ферт, фертик [Побачила джиґуна, Трохи я не вмерла (Чуб.)]. дшпгунёць, -нця уменыи. от джиґун [Небавом, пеоед ним зринув, як із 8емлі виріс, угудзя" ний джиґунець, якийсь акцизний чиновник (Вас.)]. джиґунство 1) волокитство; озорствб; 2) ще- гольствб, франтовство. Ср. джигун 1—2.* джин *, -ну (спиртной напиток) джин. * джин ?, -на техн% джин. * джингоїзм, -му полит, джингоизм. джпнгоїст полит, джингоист. джинджик см. джёнджик. джинджурйстий см. дженджуристий. " джїу-джнтсу нескл. сущ. ср. р. спорт, джйу- джйтсу. дж'делбвий, джмелиний, джмелячий шмелиный [Старший суддя, закривши обличчя папером, почав читати його джмелячим голосом (перекл. а Горького)]. * джміль (род. джмел4) шмель [Ледь чутно бринів джміль (Смол.)]. *я джоломія," джоломійка обл. свирель [Там бубни й джоломійки Бринять, дзвенять, лунають (Л, Укр.)]. > джбнка мор. джонка. джбуль, -ля физ. джбуль. джугара бот. джугара. | і дж/згун, -на бот. джузгун. джунглі, -лів джунгли [На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин (Коцюб.)]. джура ист. (казацкий) слуга; (у военных-* еще) оруженосец, паж [Доволі бути нам за ¦ джурів в старшини, гетьмана й панів І (Сос); Хмельницький спинив коня і зіскочив на землю. Джура підхопив повід (Раб.); Бачить з вежі гарна дама, Що поблід її коханий.., Посила до нього джуру (Л. Укр.)]* джуральце обл. редк. струйка [На стінах пушок росте, джуральця пробігають (Тесл.)]. джут, -ту бот., текст, дж^т. джутбвий бот., текст, джутовый. Дзауджикау нескл. Дзауджикау. дзбан жбан (обл.У, (не из дерева) кувшин; уст. поставец; поэт, сосуд [Мандрівка пахне, аж серце п'яне! Спадають краплі у сніжний дзбан (Рид.)]; О як вухо ввірветься, то й ~н розі- б'? т ь с я поел, коготбк увяз — всей птйчке пропасть. дзбанок, -нка уменьш. от дзбан [Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом (Рил.)]. дзвеніння звон, звучание. дзвеніти, -ню, -нйш 1) звенеть; (однообразно, надоедливо — еще) зудеть [Дзвенів метал по кузнях (Коцюб.); Голос його дзвенів (Верш.); В хаті стала така тиша, що дзвеніло в ушах (Коп.); Буду піснею дзвеніти, і мужатись, і мужніти (Гич.)]; 2) перен.звучать [Він^говорив живо й радісно, одначе між його словами дзвеніло щось невимовно сумне (Коб.I 4 дзвенячий 1) прич. звенящий; 2) прил. см. дзвінкий. дзвенькіт, -коту звяканье; звон [Чую дзвенькіт смертельної коси (Коб.)]. дзвипчати, -чу, -чйш жужжать; (однообразно, надоедливо — еще) зудеть [Комарик молодий свое дзвинчить: — Мене не настрашить, Нехай хоч як хвостом молотить (Гл.)]. і » дзвін 1) (род. дзвбна) кблокол [Закалатали |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)