Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
дзв 399 дзо дзвони (Шиян)]\ о ~н великий лити перен. разг. отливать (лить) пули; 2) (род. дзвону — о звуке)^ звон; (продолжительный — ещё) трезвон [А в полях і дзвону й брязку, як мантачать косарі (Тич.)]. дзвіїїець, -нця бот. (ВНіпапіНиз Ь.) звонец, погремок. дзвівнця церк. колокбльня [По тім боці Твердиня й дзвіниця (Шевч.)]. дзвінка карт, бубны, бубна (разг.); (об одной карте) бубна, бубнбвка. дзвінкий , редк. дзвенйчий звонкий; (о предмете, производящем звуки — еще) звучный, звенящий; звончатый (фолък.) [Вугіль ти довбав під кайла спів дзвінкий (Сос.)\ Дзвінка степова зима вітрами розгулялася над Сталін градом (Собко)\ І співає, й сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий (Вовч.); Не струм, а цілий стовп води, прозорий, аж дзвенячий! (Тич.)]; ~кам онета звонкая монета; ~квй приголосний лингв, звонкий согласный. дзвінкість, -кості звонкость; звучность. Ср. дзвінкий. дзвінко нар. звонко; звучно [Вона засміялась дзвінко і весело (Смол.); Дощ стукотів дзвінко по дерев'яному даху (перекл. з Гоголя)]. Ср. дзвінкий. дзвінковий 1) звонковый; 2) карт, бубновый. дзвінкоголосий звонкоголбсый [Світи зміряє оком зрячим Дзвінкоголосий тракторист (Рил.)]. дзвінок, -нка звонбк; (только о предмете — ещё) колокольчик [Залишилося до дзвінка чотири хвилини (Коп.)]. дзвінбчок, -чка 1) уменъш., ласк, колокольчик, звоночек [Сіють дзвіночки прозорі згуки (Коцюб.)]; 2) бот. колокбльчик [Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день (Тич.)]. дзвонар, -рй церк.у перен. звонарь [Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря! (Н.-Лев.)]. дзвони, -нів 1) см. дзвін; 2) церк. колокбльный звон. дзвоник 1) звонбк; (в форме колокола) колокбльчик [Почувся перший дзвоник (Шиян)]\ 2) бот. колокбльчик [Вся долина була вкрита квітками, жовтими й білими, червоною смілкою, синіми дзвониками (Н.-Лев.)]. дзвбникові, -вих сущ. бот. колокбльчиковые. дзвоникуватий колокольчатый. дзвонити, -ню, -ниш 1) звонить; (в дверной звонок разг. — ещё) звониться; (церк. — ещё) благовестить [Цитьте лишень, — здається, дзвонять! (Шевч.)]\ ~ти в усі дзвони церк. звонить во все колокола, трезвонить; /¦^ти щодуху трезвонить; 2) (издавать звон) звонить [Дзвонять молоти кругом: Все здобудем ми трудом (Сос.)\ Про що очерет пісню сумную дзвонить (Тич.)]; л ~ти зубами цокать (стучать) зубами [Сама дзвонила зубами, але не відступала (Стеф.)]; 3) (разглашать) перен. звонить; (сильнее) трубить, трезвонить; уст. благовестить [А жіночки лихо дзвонять, Матері глузують (Шевч.)]. дзвбничок, -чка уменьш., ласк, звоночек. дзвоніння звон; безнастанне ~~ня непрестанный звон, трезвон; <-^ня в усі д з в 6 н и церк. трезвон. дзвонкбвий спец. звонковый. дзвонний поэз. колокбльный [Я був — не Я. Лиш мрія, сон. Навколо — дзвонні звуки (Тич.)]. дзвоновйй колокбльный. дзв он чати й дбольк. звончатый. дзвяк 1) межд. звяк; 2) (род. дзвяку) сущ. звяканье [Тиша. Лиш на кутку і дзвяк і стук (Тич.)]. дзвякання звяканье. дзвякати, -каю, -касш, дзвякнути, -ну, -неш звякать, звякнуть [Чути — дзвякали сокири (Головко)]. дзеленчання, дзеленькання звон; звяканье; звон; теньканье, тиньканье; дребезжание; (телефона, трамваев и т. п.) звонбк, звонки; ~ня дзвоників (трамвайных} звонки [По вулиці вже чулося дзеленчання дзвоників (Шиян)]. Ср. дзеленчати. дзеленчати, -чу, -чйш и дзеленькати, -каю, -кавш звенеть, (слегка) звякать; (о звонке — ещё) звонить, разг. тенькать, тинькать; (о дрожащем звуке) дребезжать [Тільки Гнатків сміх дзеленчав серед мороку (Панч)'г Весело і квапливо дзеленчали дзвоники (перекл. з Горького); Коні мирно терлися мордами й дзеленькали вудилами (І1анч)\ Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (Коцюб.)]. дзелень межд. дзень, дзинь, динь. дзелёнь-дзёнь межд. дзень-дзень, дзинь- дзйнь, динь-дйнь. дзеленькання см. дзеленчання. дзеленькати см. дзеленчати. дзеленькотіти см. дзенькотіти. дзень межд. дзень, дзинь, динь [Вже зібрались косарі, Та в клепала дзень, дзень, дзень! (Метл.)]. дзень-дзёнь межд. дзень-дзень, дзинь-дзйнь, динь-дйнь. дзеньк 1) межд. дзень, дзинь, динь; 2) (род. даёньку) сущ. редк. звон. дзенькання звон; звяканье; теньканье, тиньканье; бряцание, бряцанье; свист, жужжание. Ср. дзенькати. дзенькати, -каю, -каєш, дзенькнути, -ну, -неш звенеть, зазвенеть; (слегка—без дополнения и с дополнением) звякать, звякнуть; разг. тенькать, тенькнуть, тинькать, тйнькнуть; (только несоверш.) уст. бряцать; (о пулях — обычно) свистеть, просвистеть, жужжать, прожужжать [Дзенькають клепані коси, Комбайни пливуть кораблями (Воронько); Балон луснув, жалібно дзенькнувши (Собко); Аж тричі дзенькнула підкова і відкотилася набік (Мал.); Соломія дзенькнула ключем в замку й посунула скриню під стіну (Н.-Лев.)\ Дзенькнула куля, посипалось на долівку скло (Шиян)]. дзенькіт, -коту звон; звяканье; теньканье, ійньканье; свист, жужжанье [3 дзенькотом посипались шибки (перекл. з М. Остров- ського); Почувся дзенькіт ключа, хтось відчиняв двері (Трубл.)]. Ср. дзенькати. дзенькнути см. дзенькати. дзенькотіння звон; звяканье; (прерывистое или тихое) позванивание, позвякивание [В дзенькотінні кранів він чув, відчував засторогу (Скляр.)]. Ср. дзенькотіти и дзенькати. |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)