Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Дзе 400 Дзь дзенькотіти, -кочу, -котиш-и (реже) дзеленькотіти позванивать; позвякивать [Цап на цимбалах паличками І брязкотить, і дзенькотить (Гл.); Під важкими кованими чобітьми хрускотіли і дзеленькотіли битим склом Пробірки (Козач.)]; см. ещё дзенькати. Дзерасйнськ Дзержинск. дзеркало зеркало [Марія кинулась у горниці за дзеркалом (Мирн.); Нестерпно блищало срібне дзеркало ріки (Донч.); Очі ~;дзер- • кало людської душі (Верш.)]; криве ~ло кривбе зеркало. дзеркальний зеркальный [Над дзеркальними водами Дніпра квилила самотня чайка (Риб.)]; ^ний к 6 р о п ихт. зеркальный карп [Говорили до війни, що в севастянів- ському ставку водиться дзеркальний короп (Скляр.)]. дзеркальність, -ності зеркальность. дзеркальце уменыи., ласк, зеркальце [Данило невідомо чому глянув у дзеркальце, пригладив волосся й зайшов у кімнату (Коп.)]. дзйга 1) юл?; волчбк, кубарь [Та чого ти крутишся по хаті, мов дзига? (Коцюб.)]; 2) перен. юла, егоза, стрекоза^ дзиґар, -ря, (чаще мн. ч.) дзиґарі, -рів ¦ уст. (стенные) часы [І дзиґарі теленькають (Шевч.); Дзиґар ударив раз і замовк (Л. Упр.)]. дзигйриц, уст. часы; (о маленьком) часики. дзиґлик разг. стул; (без спинки — ещё) табуретка, табурет [Тарас присів на дзиґлик (Ільч.)]. дзиґнути см. дзизнути. дзиґотіти, -гочу, -готйш и дз икот Іти, -кочу, -котиш стрекотать; трещ&ть; жужжать [Польові коники дзикотіли в стерні (Коб.)]. дзижчання жужжание, дзижчати, -чу, -чйш жужж&ть [Дзижчали комарі (Козач.)\ Кулі дзижчать, а я лежу на горбку (Шер.)]. Дзизнути, -ну, -неш и дзйгнути просвистеть; прожужжать; (моментально) свистнуть; (об особенно высоком и коротком звуке) взвизгнуть; (с дополнением—чем, обо что) звякнуть [Один камінь повз голову дзизнув, а один у праве плече дав (Вовч.); Зразу тоненько дзизнув за ним важкий залізний засув, загримів замок і все стихло (Вас); Куля осою дзиґнула об дзвінку його мідь (Панч)]. дзикотіти см. дзиґотіти. дзипчати, -чу, -чйш 1)жужжать; 2) (о стекле, посуде и т. п.) звенеть [Голосно дзинчали чарочки (Мирн.)]. дзінь межд. дзинь, динь. дзінь-дзінь межд. дзинь-дзйнь, динь-дйнь. дзот, -ту (дерево-земляне огнева ^ точка) воен. дзот (дёрево-земляная огневая тбчка) [Юрко руйнував ворожі дзоти, давив своїм танком батареї (Донч.)]. дзусь, дзуськи межд. фам. 1) дудки; (реже) шалишь; (нельзя) зась [— Даси, питаю? — приставав Євпраксєєв. — А дзуськи! —одмовив купець, показуючи кулака (Мирн.); А дзуськи вам питать мене! (Шевч.)]; 2) (со значением повеления) пошёл; прочь; (на кошек) брысь. дзюб см. дзьоб. дзюббк, -кй обл. кирка" [Раз за разом гатить він дзюбаком в ілувату опоку і відриває від неї кусні лепу (Фр.)]. дзюбати (дзюбаю, дзюбаєш) 1) см. дзьббати; 2) техн. обл. долбить [А це що так загуділо?.. Та же перше, як я дзюбав, то як у подушку (Фр.)]. дзюб&тнй см. дзьобатий. дзюбнути см. дзьббати. дзюрити, -рю, -рйш струиться, течь [Від криниці, ровом, дзюрив струмочок (Коцюб.)]. дзюркіт, -коту журчание. дзюркнути, -ну, -неш см. дзюрнути, дзюркотання, дзюркотіння журчание [Якийсь невиразний гомін, як дзюркотіння ручаю під листям, долинав з-за стін (перекл. а Фадеева)]. дзюр кот йти, -кочу, -кбчеш и дзюркотіти, -кочу, -котиш усилит. 1) журчать [Дзюркотіло по всіх ярах (Ільч.)]; 2) (литься) струиться, течь. дзюркотіння см. дзюркотання. дзюркотіти см. дзюркотіти. дзюркотливий журчащий» дзюрнути, -ну, -нёш брызнуть струёй, политься струёй [Перший раз цюкнув — біле тіло, Другий раз цюкнув — кров дзюрнула (Чуб.)]. дзюрч&ння журчание [Він [вітер] всичуе в себе і тишу села, і клекіт міста.., дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса (Коцюб.)]. дзюрчати, -чу, -чйш 1) журчать [Безперестанку дзюрчала вода (Коцюб.); Збігали, дзюр- чали дзвінкі струмочки (Горд.)]; 2) (литься) струиться, течь [3 ран на спині струмочками, пробиваючи грязь, дзюрчала, кучерявилась кров (перекл. з Панферова)]. дзюрчлйвий журчащий [Дощ стукотів дзвінко по дерев'яному даху і дзюрчливими струмками стікав у підставлену бочку (перекл. з Гоголя)]. дзяв межд. тяв. дзявкало разг. шавка. дзявкання тявканье. дзявкати, -каю, -кавш, дзявкнути, -ну, -неш тявкать, тявкнуть [Регоче у пітьмі пугач, дзявкають лисиці (перекл. з Полевого); Змерзле цуценя безголосо дзявкнуло (перекл. з Шолохова)]. дзяволити, -лю, -лиш тявкать. дзьоб, дзюб клюв [Сидить яструб на високій- превисокій сосні, вже наївшись, і дзьоба кігтями чистить (перекл. з Салтикова- Щедріна); Війни залізний, чорний дзюб Всю землю поклював (Мал.)]. дзьббати, -баю, -баєш, дзьобнути, -ну, -нёш и дзюб йти (дзюбаю, дзюбаєш), дзюбнути 1) клевать, клюнуть [Три курки., нашвидку дзьобали якесь насіннячко з кулів (Коп.); Три голуби пшеницю дзюбають (Чуб.)]; ~ти колй-не-колй (злегка,^ потроху) поклёвывать; перестати ~-ти перестать клевать, отклевать; 2) (с непереходным значением) ударяться, удариться; (со стуком) стукаться, стукнуться [Біля них у землю дзьобнуло зразу дві кулі (Панч)]; 3) (делать неровным) разг. |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)