дов 4: ¦ ¦ .і пі ції ¦¦ і ли і ЛЯ »Ц її 14 і >і ІНЦР"» і іч '»'!¦ п ииіиміі довірливий доверчивый [Шхтір дивився на і його великими довірливими очима {Вас.)]. довірливість, -вості доверчивость {Данилові подобались Ганнусина довірливість і вміння Ольги просто, невимушено вести бесіду І з дитино») дитячою мовою (Коп,)]* довірливо нарч доверчиво {Катерина довірливо торкнулась його рукава (Коп.)]. довірчий юр, доверительный, довірчо нар. доверительно. * довірчувати, -чую, -чуєш, довертіти, *рчу, -ртйш довёртывать, довертеть. довірчуватися, -чуюся, -чуєшся, довертітися, -рчуся, -ртйшся довёртываться, довертеться. довір'я доверие; уст. доверенность [Ми, більшовики, не мали б тих успіхів, які маємо тепер, якби не вміли завоювати на сторону партії довір'я мільйонів безпартійних робітників і селян (Сталін)]. довірення поручение. довіряти, -ряю, -ряєш, довірити, -рю, -риш і) (только несоверш.) доверять; оказывать доверие, иметь доверие (к кому) [Вів; моря так уже боявся, Що на богів не полагався І батькові це довіряв (Котл,)]; 2) (переда* еатъ на попечение) доверять, доверить, поручать, поручить; вверять, вверить; 3) (сообщать) поверять, поверить. довірятися, *ряюся, -ряешся, довіритися, -рюся, -ришся 1) доверяться, довериться; (иногда) оказывать доверие, оказать доверие [Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (Гонч.); Лазарева здалась мені серйозною, ретельною, і я довірився їй (перекл. в т" 14 Козлова)]', 2) (предоставлять себя в чьё- нибудь распоряжение, полагаться на кого) <^^ вверяться, ввериться; 3) страд, в. (несоверш.) довериться, поручаться; вверяться; поверяться; ср. довіряти 2—3. довічний 1) вечный; (в отношении к людям—- €щё) пожизненный; уст. вековечный [Боязко зазирнув у вікно місяць, своїм самотнім довічним смутком (Вас.)]; ^на пенсія пожизненная пенсия; 2) (многолетний) редк% эекрвбй [Віє од неї, як од довічних борів Полісся, таємною тишею» чарами-* дрімотами (Вас)}** довічність, -пості вечность; пожизненность. Ср< довічний 1* довічно нар. на всю жизнь; пожизненно. довішаний разг. довешанный. довішувати, -шую, ~шувш, довішати, -вішу, -вісиш разг. довешивать, довешать. довіювати, -віюю, -вїювш, довіяти, -вію, •вієш довеивать» довев?ть> довеять. довіюватися, -впоюся, -віюешся довеиваться, довеваться. довіяти см. довівбти и довіювати. довкола, редк* довкіл нар., предл. вокруг, кругбм {Все довкола шумувало, буяло, дзвеніло молодістю і перемогою (Бат); Ми згрудились довкола Потапчука (Смол.); Не думали вони, що сидітимуть за зачиненими віконницями довкіл карбідової окупаційної /іампи (Гонч.)]. довколишній окружающий; (преимущественно . о местности и населении) окрестный {Серце Дов дому завмирало солодко і полохливо від довколишньої тиші (Смол.);*Зійшлися всі довколишні хутори, села (Горд.)]. довбдження доказывание» довбджуваний доказываемый. довбдити, ^джу, "Диш, довести, -веду, -ведеш і) доводить, довести; (куда ~> ещё) приводить, привести (к ком^, к чему) [Нас тільки Влада Рад № Сонця доведе (Сос.)]у 2) (до чего) доводить, довести {..імперіалізм доводить суперечності капіталізму до останньої межі, до крайніх границь, за якими починається революція (Сталін)]; 3) перен. (подтверждать фактами или доводами) доказывать, доказать; (разрушать прежнее «мнение) разубеждать, разубедить, разуверять, разуверить (когб в чём) [Життя все більше доводило правоту більшовиків (Ісщ. ВКП(б)); Вони [Маркс і Енгельс] довели, що суспільне життя є джерело ідей,, (Сталін)]; ~стй свою вищість над ким (в і д к б го) доказать своёпревосхбд- стванадкем; що і трбба булб ~стй что и требовалось доказать; 4) (обычно о тяжёлом состоянии) перен. доводить, довести (до чегб); разг. фам. вгонять, вогнать (во что); 5) (увеличивать до какого-нибудь пре- дела)перен. доводить, довести (что до чегб), распростирать, распростереть (что до чегб); 6) (сообщать) обл. редк. говорить, сказать [Як же мені доводити батькові* проти дітей? Ширн.);*М$яі чужі люди про те довели (Мирн.)]; 0 «^стй до ладу привести в порядок; к р а ю*?^дити разг. кончать *[Тепер, щоб ви знали, Треба краю доводити * (Шевч.)]. доводитися*, -диться, довестися, -ведеться безл. приходиться, прийтись; (о несистема* тическом —- ещё) случаться, случиться; (о прошлом — только соверш. -~ ещё) привестись; (о будущем— только несоверш. — еще) предстоять; разг. доводиться, довестись [Основну роботу по керівництву партією доводилось вести Сталіну (Біогр. Сталіна); * Доводилося вам їздити., по Україні? (Мирн.); Мені довелося їхати цією ж дорогою й під час війни (Куч.)]; йому г^велбся -багато попрацювати ему пршплбсь мнбго по- раббтать; не ^диться про це говорити не прихбдится об втом говорить. довбдитися 2, -джуся, -дишся 1) приходиться; разг. доводиться; він ~ться йому дядьком он прихбдится (довбдится) ему дядей; 2) страд, з. доводиться; приводиться; доводиться; доказываться; доводиться; ер. довбдити 1—4. доводитися, -воджуся, -вбдишся доводй- *%ться. ¦** довбдливий редк. доказательный. довбдливість, -вості редк*, доказательность, дово ённий довоенный [Перевершено довоєнний рівень видобутку вугілля (Резол. XVII з'їзду КП(б)У)]. і довозити, -вбжу, -вбзиш, довезти, -зу, *з§ш 1) довозить, довезти; 2) (из-за границы) ввозить, ввезти [Радянський Союз перетворився з країни, що довозила промислові товари, вкраїну, що вивозить їх (Прол. пр., І 1937, XI)].
|