Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ДОВ 42 і. і т»і її )ш ти і і ііи і ¦ ¦ і» і і щ ¦ щ» і довірливий доверчивый [Шхтір дивився на і його великими довірливими очима (Вас.)]. І довірливість, -вості доверчивость [Данилові подобались Ганнусина довірливість і вмій* ня Ольги просто, невимушено вести бесіду з дитиною дитячою мовою (Коп.)]. довірливо нар. доверчиво [Катерина довірливо торкнулась його рукава (Коті.)]. довірчий юр* доверительный» довірчо нар. доверительно. довірчувати, -чую, -чувш, довертіти, -рчу, -ртйш довёртывать, довертеть. довірчуватися, -чуюся, -чуєшся, довертітися, -рчуся, -ртйшся довёртываться, довертеться. довір'я доверие; уст. доверенность [Ми, більшовики, не мали б тих успіхів, які маємо тепер, якби не вміли завоювати на сторону партії довір'я мільйонів безпартійних робітників і селян (Сталін)]. довіряння поручение. довіряти, -рйю, -риєш, довірити, -рю, -риш 1) (только несоверш.) доверять; оказывать доверие, иметь доверие (к кому) [Він моря так уже боявся, Що на богів не полагався І батькові не довіряв (Котл.)]; 2) (передавать на попечение) доверять, доверить, поручать, поручить; вверять, вверить; 3) (сообщать) поверять, поверить. довірятися, *рйюся, -ряєшся, довіритися, -рюся, -ришся 1) доверяться, довериться; (иногда) оказывать доверие, оказать доверие [Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (Гонч.); Лазарева здалась мені серйозною, ретельною, і я довірився їй (перекл. а І. Козлова)]; 2) (предоставлять себя в чьё- нибудь распоряжение, полагаться на кого) вверяться, ввериться; 3) страд, а. (несоверш.) доверяться, поручаться; вверяться; поверяться; ср. довірити 2—3. довічний 1) вечный; (в отношении к людям — €гцё) пожизненный; уст. вековечный [Боязко зазирнув у вікно місяць своїм самотнім довічним смутком (Вас.)]; ~на пенсія пожизненная пенсия; 2) (многолетний) редк% векрвбй [Віє од неї, як од довічних борів Полісся, таємною тишею, чарами- І дрімотами (Вас.)], довічність, -ності вечность; пожизненность. Ср. довічний 1, довічно цар. на всю жизнь; пожизненно. довішаний разг. довешанный. довішувати, -шую, »шуеш, довішати, -вішу, -вісиш разг. довешивать, довешать. довіювати, -віюю, -віювш, довіяти, -вію, •вієш довеивать, довевбть, довеять. довіюватися, -віююся, -віюєшся довеиваться, довеваться. І довіяти см. довівати и довіювати. довкола, редк. довкіл нар., предл. вокруг, І кругбм [Все довкола шумувало, буяло, дзвеніло молодістю і перемогою (Ваш); Ми згрудились довкола Потапчука (Смол.); і Не думали вони, що сидітимуть за зачиненими віконницями довкіл карбідової окупаційної лампи (Гонч.)]. довколишній окружающий; (преимущественно о местности и населении) окрестный [Серце ДОВ йому завмирало солодко і полохливо від довколишньої тиші (Смол.); Зійшлися всі довколишні хутори, села (Горд.)]. доводження доказывание. довбджуванші доказываемый. довбдити, ^джу, -дищ,^ довести, -веду, -ведеш 1) доводить, довести; (куда — ещё) приводить, привести (к кому, к чему) [Нас тільки Влада Рад до Сонця доведе (Сос.)]; 2) (до чего) доводить, довести [..імперіалізм доводить суперечності капіталізму до останньої межі, до крайніх границь, за якими починається революція (Сталін)]; 3) перен. (подтверждать фактами или доводами) доказывать, доказать; (разрушать прежнее мнение) разубеждать, разубедить, разуверять, разуверить (когб в чём) [Життя все більше доводило правоту більшовиків (Іст. ВКП(б)); Вони [Маркс і Енгельс] довели, що суспільне життя є джерело ідей,. (Сталін)]; ~стй свою вищість над ким (в і д к б г о) доказать своё превосходство над кем; що і треба булб ~стй что и требовалось доказать; 4) (обычно о тяжёлом состоянии) перен. доводить, довести (до чегб); разг. фам. вгонять, вогнать (во что); 5) (увеличивать до какого-нибудь пре- дела)перен. доводить, довести (что до чегб), аспростир&ть, распростереть (что до чегб); ) (сообщать) обл. редк. говорить, сказать [Як же мені доводити батькові проти дітей? (Мирн.); Мені чужі люди про те довели (Мирн.)]; 0 «^стй до лад^ привести в порядок; краю ^дити разг. кончать ТТепер, щоб ви знали, Треба краю доводити (Шевч.)]. доводитисяг, -диться, довестися, -ведеться безл. приходиться, прийтись; (о несистематическом — ещё) случаться, случиться; (о прошлом ~— только соверш. — ещё) привестись; (о будущем— только несоверш. — еще) предстоять; разг. доводиться, довестись [Основну роботу по керівництву партією доводилось вести Сталіну (Віогр. Сталіна); * Доводилося вам їздити.. по Україні? (Мирн.); Мені довелося їхати цією ж дорогою й під час війни (Куч.)]; йому ^велбея багато попрацювати ему пришлбеь много по- раббтать; не ^диться про це говорити не прихбдится об этом говорить. довбдитися 2, -джуся, -дишся 1) приходиться; разг. доводиться; він ~ться йому дядьком он прихбдится (довбдитея) ему дядей; 2) страд, а. доводиться; приводиться; доводиться; доказываться; доводиться; ер. довбдити 1—4. доводитися, -воджуся, -водишся доводиться. довбдливий редк. доказательный. довбдливість, -вості редк. доказательность. довоєнний довоенный [Перевершено довоєнний рівень видобутку вугілля (Резол. XVII з'їзду КП(б)У)]. довозити, 'Вбжу, -вбзиш, довезти, »зу, »з6ш 1) довозить, довезти; 2) (рз-за границы) ввозить, ввезти [Радянський Союз перетворився з країни, що довозила промислові товари, в країну, що вивозить їх (Прол. пр., 1937, XI)]. |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)