Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
зга 196 зга непримітні тіні, горить рівним жовтозеле- ним кольором (Мирн.)]; ~иати з світу разг. согнать со-спета (со свету), сжить со света (со свету) [Нахвалявся, що він сього Притику з усією сім'єю з світу зжене (Мирн.)}; 2) (что на ком, на чём) перен. вымещать, выместить; разг. срывать, сорвать [— От і маєш, Андрійку, ґуральню!— шипіла Маланка, зганяючи злість (Коцюб.); Йому дуже хотілося зігнати злість на маркізах! (Н. Лев.)]; *-*-іі6ти о с к б м у разг. сбить оскомину [Хотілося б зігнать оскому На коронованих главах, На тих помазаниках божих... (Шевч.)]; 3) (только зганяти, зігнати: удалять плод) мед. изгонять, изгнать, 4) с.-х. обл. очищать, очистить (зерно, уже провеянное, от кусочков колосьев, соломы и пр.) [Він-то навіяв і велику купу, та ще не згонив (Брацл. у.—Сл. Гр.)]. зганьбити, -блю, -бйш опозбрить, осрамйть; рит. посрамить; обесчестить; (распространяя предосудительные сведения) опорочить; (умалить чьё-нибудь достоинство, оскорбить чьё-нибудь самолюбие) унизить; (ославить) расхулить, разг. уст. распечатать; "-ти себе опозбрить себя, осрамить себя, опозориться, осрамиться [Поширивши по Європі звістку про здачу «Потьомкіна», про царський наказ потопити революційний броненосець, самодержавний уряд тільки остаточно зганьбив себе перед усім світом (Ленін)]. зганьблений прич., прил. опозбренный, осрамлённый; посрамлённый; обесчещенный; опороченный; униженный (прич., прил.), унижённый (прил.); (только прил.) поруганный (рит.) [Ягідка почервонів, як зганьблений (Гонч.)]. Ср. зганьбити. згапьблеппя 1) опозбрение; посрамление;* обесчещение; унижение [Перемога революційного пролетаріату неможлива без боротьби з цим злом, без викриття, зганьблення і вигнання опортуністичних, соціал-зрадницьких вождів; таку політику і повів III Інтернаціонал (Ленін)]; ер. зганьбити; 3) юр. опозбрение. згар (род. згару—м. р. и реже згарі —ж. р.) 1) гарь; обл. изгарина [Витягши люльку, довго він довбався в ній протичкою, потягаючись та позіхаючи; потім вибив об лаву згар... (Мирн.);*І от війна порвала днів намітку, Свинцем і згаром впала на поріг (Мал.); Вітер котився до Бердичева і приносив терпкі пахощі згарі (Скляр.)]; 2) (выжженное место в лесу, выгоревший лес) гарь. згаразднти, -ражджу, -раздиш сладить; устрбить; наладить [Може собі чоловік усе збудувати, та не згараздить собі життя довільного силою! (Вовч.)]. згарбати, -баю, -баєш 1) схватить; разг. сцапать [Згарбали злодія у коморі (Н.-Вол. у. — Сл. Гр.)]; 2) (присвоить) захватить; разг. заграбить, загрести, сцапать [Йому нужди не було до ївги, аби б худобу а гарбати (Квітка)]. згарсць, -рця обл. гарь [Бігме, цілий згарець вам скошу (Федьк.)]. згарище 1) пожарище [І гудуть дроти веселі і летять туди» де на згарищах оселі встали, ^ як сади (Сос.)]; 2) (выжженное или выгоревшее место в лесу) гарь [А по ній [горі], мов чорні плями, чорні згарища стирчать {фр-)і згарок, -рка разг. огарок. згарятина обл. гарь її страшно, і гарно: і полум'я пожежі, і дим, і згарятина, і мелодії арф та бубонів, і гук гармат (Н.-Лев.)]. згарячу, (реже) згаряча нар. сгоряча [Прости мене, я згарячу забувся (Шевч.); Він зга- ряча заметушився біля робітників з своєю пропозицією (Сміл.)]. згасапня угасание, погасание' потухание; затихание. Ср. згасати. згасати, -с?ю, -саеш, згаснути, -ну, -нещ угасать, угаснуть, погасать, погаснуть, гаснуть, загаснуть; (преим. прям. — еще) потухать, потухнуть; (о звуках, движении и т. п. — ещё) затихать, затихнуть; (о жизни — приходить к концу — ещё) закатываться, закатиться [В світловій повені ранку згасали останні зорі (Трубл.); В степу донецькім сірий день згасав (Криж.); Розмова хлопчиків згасала разом з вогнями (перекл. а Тургенева); На палубі згасала остання берегова метушня (перекл. в Новиков а-Прибоя); Дощ згасав так само раптово, як і напустився (Гонч.); Багаття тільки- но згасло (Ільч.); В віках не згасне слава наших днів (Забіла)]. згасаючий угасающий, погасающий; потухающий; затихающий [В непевному світлі згасаючого сірника очі невідомого блиснули зеленими іскорками (Донч.)]. Ср. згасати. згасити см. згашати. згаслий угасший, погасший; потухший; затихший [Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом (Л. Укр.); Але за мить страшна думка блиснула йому в голові, а згасла злість спахнула з новою силою (Коцюб.)]. Ср. згасати. згаснути см. згасати. згашати, -шаю, -шаєщ, редк. згасити (згашу, згасиш) угашать, угасить, погашать, погасить, гасить, разг. загасить [А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий, на славній Україні огнів та тернів /Згашати (Метл.)]. згашений угашенный, погашенный [Тепер, малюючи, дивується юнак: «Який повабний стан — і що за погляд милий!» (Бо очі гнівом ще пе згашеним горіли) (перекл. Рильського)]. згаяний потраченный, потерянный; убитый [Згаяного часу і конем не доженеш (прислів'я)]. Ср. згаяти. згаяти (згаю, згаєш): ^ти час потратить время, потерять (попусту) время; разг. убить время; (задержаться) промешкать (разг.), промедлить [Він засидівся тут з хлопчаками і згаяв марно багато часу (Собко)]; ~ти годину, день и т. п. потратить час, день и т. п., потерять (попусту) час, день и т. п.; разг. убить час, день и т.* п.; (задержаться) промешкать час, день и т. п., промедлить час, день и т. п. |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)