Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
кер 326 кит, Вопи лиш дармо силу Мою, немов кертиці, підривають! (Фр.)]. керування 1) руководство; управление; правление [1. В. Мічурін створив не тільки прекрасні сорти, але й величне вчення про керування природою живих організмів (Коле, вироби. енцикл:)]\ 2) управление; 3) управление; пряме ^ня ерам, пря- мбе управление. Ср. керувати 1—2, 4. керувати, -рую, -руеш 1) руководить; (преим. о должностном лице; заведовать—ещё) управлять; (по праву власти уст,—ещё) повелевать, править (кем, чем иуст. когб, что; [Виробництво повинен знати той, хто виробництвом керує (Смол.)]; ^ти з б 6 р а м и руководить собранием [Зборами керував Гнат Ільченко (Ле)]; 2) (направлять ход, работу чего- нибудь) управлять; (о средствах передвижения — ещё) править [Ти верстатом керувала На новім Тракторобуді (Ус); Я не чую своїх ніг, не керую ними, вони носять мене самі (Коцюб.); Попереду Гамалія Байдаком керує (Шевч.)]; 3) редк. (куда, к чему) направлять; (с непереходным вначе- нием) направляться [Летіть, летіть, до сонць керуйте, керуйте в круглий дах! (Тич.)]; 4) грам, управлять. керуватися, -руюся, -руєщся 1) руководствоваться, руководиться [Бачити громадян всієї країни вільними, заможними, людьми в повному значенні свідомими і культурними— ось найвищий закон нашої радянської влади, яким вона вавжди керується (Козл.)]; 2) страд, з. оуководйться (редк.); управляться; управляться; направляться; управляться; ер. керувати 1—4. керупок, -нку редк. направление [Таки ж довгенько він Копав хідник, дорогу до ря- тунку, Дарма, що в найкоротшому керунку к(Рил.)]. керуючий, -чого сущ. управляющий; *-»чий справами управляющий делами. Керч, -чі Керчь. керченський керченский. кёсар, -ря ист. кесарь [І з собором Іде сам кесар. Перед ним Із бронзи литую статую Самого кесаря несуть (Шевч.)]. Кёсар, -ря (имя) Кесарь, Кесйрий. кесарів, -рева, -реве кесаря (род. п, от кесарь); уст. кесарев; #^рів р б з т и н мед. кесарево (кёсарское) сечение. кесбп спец. кессон. кесонний спец. кессонный. кесонник спец. кесебнщик. ^ кеебновий спец. кесебнный. кета ихт. кёта. і кетгут, -ту мед. кетгут. кете (неизм. сказуемое) разе, дійте, дайте^ка [Кете лиш кресало Та тютюну, щоб, знаєте, Дома не журились (Шевч.)]. кёти, -ТІВ втн. кёты. кетмень, -ни кетмень [Століття будівник Фархад тут в кетменем ходив. І мріяв він: вросте тут сад серед квітучих нив .{Тер.)}. кетовий ихт. кетовый. кетбнц, »шв хим. кетбны. кётський кётркий. кётяг бот. разг. кисть; (преим. плодов— | ещё) гроздь . [Над ґанком висіли важкі кетяги пов'язаної в пучки калини (Ст.)]. кефаль, -лі ихт. кефаль [Гасова лампа освітлювала перед ним хліб, порізану шматочками кефаль і високий глечик з кислим молоком (Трубл.)]. кефір, -ру кефйр. кефірний кефирный. Кзнл-Орда' Кзыл-Орда. Кайл-Ординська область Кзыл-Ордйнская область. кзил-ордйнськпй кзыл-ордйнский. кибалка уст. род женского головного убора; (неточно) кокошник [Подруга-сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок (Н.-Лев.)]. кйбель, -бля обл. бадья, ведро [Він бере за вухо кйбель, повен лепу, несе його до шахти, привішує до линви і дзвонить, щоб тягли (Фр.)]. кибитка кибитка [Я сів у кибитку з Савельї- чем і рушив у дорогу (перекл. з Пушкіна)]. кив разг. 1) (род. киву) сущ. редк. кивбк • [Там такий, що все на кив ах та на мигах Ном.)]; 2) (в значении сказуемого) кивнуть Мати кив на мене: вийди, мов. (Тесл.)]. кив&ння кив&ние. кив&ти, -ваю," -ва"єш, кивнути, -ну, -пёш 1) кивбть, кивнуть [І верховіттям тонкії тополі Кивають стиха, шепотять поволі (Л. Укр.); Він кивнув головою хлопцям, і вони обступили старого (Верш.)]; і пальцем не ^нути (ничего не сделать для чего-нибудь) разг. и палец о палец не ударить, пальцем не шевельнуть; 2) (только несоверш.) обл. трогать, брать; красть [Радше зараз згибати, а не кивати більше тих грошей (Фр.)]- киватися, -ваюся, -ваєшся редк.' качаться; (слегка) покачиваться [Ой п'є Байда та й кивається (дума)]. кивнути см. кивати. кивбк, -вк& кивбк [Блакитноокий матрос, помітивши схвальні кивки, виступив вперед (Панч)]. кигй междометие, воспроизводящее крик чайки. кигй к, -ку редк., кигикання крик (ч?йки) [Чайка., пронеслася з кигиком понад Дніпром (Вовц.); їх [чайок] жалібне кигикання губиться в плескоті хвиль (Шиян)}. кигикати, -гйчу, -гйчеш, кигикнути, -ну, -неш кричить (как ч?йка), крикнуть (как чїйка); стонбть, простонать [А на морі... Чайки якось хижо кигичуть, злу радість я чую в тім хорі (Л. Укр.); Коні паристі Мчать, і вітер вслід кигиче (Мал.)]. кигучий редк. кричущий; стбнущий* [В прозорім тумані майнула І зникла кигучая чайка (Гич.)І. „ а ,? кидальний метательный, бросательный. кидальник 1) с.-х. рабочий, подающий снопы и т. п. при укладке; 2) спорт, метатель, кидання .бросиние, кидание; метание; швыряние; запускйние [Уже за тих часів лиш дехто старший знався На киданні ножів, відомому у нас Від давна-давнього (перем. Рильського)]. Ср. кидати 1, |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)