Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
]кле 340 кли клеїш ти, -нить обл. давить [Ох, ох — змерзла, сину... А тут ще й у грудях кленить, голову палить... (Тесл.)]. кленовий кленбвый [А в ліску Кленове листя по піску Лежить багряною габою (Мал.)]. кленок, -нка 1) клён [Товсті граби, берести, дуби, кленки стояли, ніби густо наставлені стовпи з зеленою покрівлею зверху (Н.-Лев.)]; 2) уменьш., ласк, кленок [Колись невеличкі, замлілі дубки, кленки, бересточки, липи тепер визирали такими здоровенними, такими пишними велетнями (Мири.)]. кленочок, -чка уменьш., ласк, кленбчек [Соловейки в гаї щебетали тоді, На кленочку зозуля кувала (Мири.)]. Клеопатра Клеопатра. клепалка м. и ж. р. разг. прен. болтун, болтунья (о женщине)у пустомеля. клепало 1) техн. клепало; 2) (доска для отбивания сигналов) уст. клепало, било [Велів тривогу бить в клепало, Щоб військо к бою виступало (Котл.)]; 3) (деревянный прибор у ночных сторожей) обл. колотушка [Мерзенне чудо се стояло І било під двором в клепало, Як в панських водиться дворах (Котл.)]. клепальний техн. клепальный. клепальник спец. клепальщик [Клепальник в багровому горні Прозоре залізо пече (Важан)]. клепаный техн. 1) прич. клёпанный; 2) прил. клёнаный [Дзенькають клепані коси, Комбайни пливуть кораблями (Воронько)]. клепання техн. клепание, клёпка [Удень і вночі йде клепання кожуха шахти (Донч.)]. клепапя обл. шапка [Зняв клепаню з голови (Ф?.I клепати1 (клепаю, клепаєш и клеплю, клеплеш) техн. 1) (о косе) отбивать, отпускать; обл. клепать [Батько сидить біля порога і клепав косу (Козач.)]; 2) (изготовлять молотом) ковать [Підкови клепле у дворі Старий коваль Охрім (Мал.)]\ 3) (соединять части чего-нибудь) клепать; О коваль клёпле, пбки тепле поел, куй железо, пока горячб. клепати3 (клепаю, клепаєш и клеплю, клеплеш) (наговаривать) клеветать, разг. клепать; (о мелких доносах—ещё) ябедничать [Принцеса: Ні, ні, неправда, ти на себе клеплеш (Л. Укр.)\ Вернеться Чіпка додому, стане йому Я вдоха викладати, на Мотрю клепати (Мирн.)]. клепач* -ча обл. 1) спец. клепальщик [Всі знають — за клепача на буряках він (Горд.)]; . 2) см. клепачка 2. клепачка 1) колотушка [Того ж вечора через увесь виселок пробіг хлопець із клепач- кою: — На мітинг! (Панч)]; 2) (для оттачивания косы) обл. бабка. клёпка техн. клёпка [Василь зліз з діжки, знайшов шматок клепки і якнайтихіше почав копати землю (Бойч.)]; О у нього н є м 6 є (йому бракує) ^ки [в г о- л о в і] перен. фам. у негб клёпки (винтика) не хватает [в голове]. клепковий техн. клёпочный. | клёпочник спец. клёпочник. I клепсидра ист. клепсидра. клептоман мед. клептоман. клептоманія мед. клептомания. | клептоманка мед. клептоманка. клерикал клерикал [Українські клерикали і націоналісти верескливо замазували демократичну творчість і діяльність Франка (Козл.)]. клерикалізм, -му клерикализм. клерикальний клерикальный. клерк клерк. клеровка техн. клербвка. клерувальний техн. клеровальный. клерування техн. клерование, клербвка. клерувати, -рую, -руєш техн. клеровать. клеруватися, -рується техн. клероваться. клесачка (палка для выглаживания кожи и швов) сапожн. клесачка. клест, -та орн. клёст. клечальний, клечаний рел. относящийся к празднику троицы; ^па неділя воскресенье на трбицу, троицын день [Отож у клечальну неділю їх і повінчано обох (Шевч.)]. клечання 1) рел., этн. ветки для украшения в троицын день; 2) поэз. зелень [Земля вдягла рясне убрання, в клечанні села й городи (Криж.)]. клечати, -чаю, -чаєш убирать (зеленью), украшать (зеленью) [Командири піднялись на високу піщану гору за хатою. Кущі лози клечали її гребінь (іПер.)]. клешня см. клішня. клик1, -ка (зуб) обл. клык [Кабан [Лева] кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами (Гл.)]. клик2, -ку (звук и т. п.) 1) клик (преим. рит., поэз.), зов [3 колишніх руїн сахарні розлігся понад селом свисток. Андрій зірвався з місця. Він нахилився вперед, витягнув шию і ловив вухом той клик машини довго, уважно, наче боявся пропустити з нього хоч одну мить (Коцюб.)]) 2) крик (громкий); вопль. Єр. кликати 1, 3. клйканий 1) прич. званный; 2) прил. уст. званый. кликання зов; призыв; торж. уст. призвание. Ср. кликати 1. кликати (кличу, кличеш), кликнути, -ну, -неш 1) (кого, что) звать, позвать, разг. кликать, кликнуть, книжн. призывать, призвать; (заставлять явиться — ещё) требовать, потребовать [Кличе мати вечеряти, А донька не чує (Шевч); По всьому світу звучить голос комуністичної совісті і кличе народи до боротьби за мир, за демократію (Літ. газ., 1951, VI); 1 Лев звелів Кликнуть громаду на пораду (Гл.); Підіть гінця мені кликніте, До мене зараз щоб прийшов (Котл.)]; 2) (только несоверш.: именовать кого, что кем, чем) называть, звать; разг. кликать [Сліпий Жан., ввійшов під руку з своїм «міноносцем», як він кликав лакея (Коцюб.)]; 3) (без дополнения — о людях) кричать (громко), крикнуть (грбмко); вопить [— Ти одначе мусиш, коли я кажу!— кликнув голосно, грубо (Коб.)]; 4) (только несоверш. без дополнения: о гусях; о кликушах) кликать; ф «^нути |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)