Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
мин 514 мир [Час іде, мішається (Вовч.); Минулася осінь, настала зима (Л/и/ж.)]; 2) {только соверш.) окончиться; (прекратить существование — об обычаях, нравах и т. п. — еще) отойти в нрбшлое, книжн. отойти в вечность; (с качественным обстоятельством — ещё) обойтись [От побачиш, що наша вистава так не минеться (Коцюб.); Поляна минулася, почався знов ліс (Фр.); Минулася панська розкіш, димом розвіялося панування графів, наче й не було їх під нашим сонцем (Рад. Укр., 1948, 7); Андрій плекав таємну надію, що все минеться якось (Коцюб.)]; це так не ^петься кому бто так не пройдёт кому; (как , угроза разг. — ещё) от этого не поздоровится кому [Андрій від Хоми перейняв лайку. Він нахвалявся: — Це їм так не минеться (Коцюб.)]; гнулась к о т 6 в і масничка см. масничка 2. миневий ихт. налимий. минувшин редк. прошлый, прошедший; мину еший; истекший. Ср. минати 2. минувшина прошлое; прошедшее, минувшее; былое [Неначе ві сні, виринають перед моєю душею забуті тіні давньої минувшини (Фр.)]. Ср. минуле 2. минуле 1) прил. см. минулий; 2) (род. минулого) сущ. прошлое, (реже) прошедшее, минувшее, прежнее; (о событиях — ещё) былое, разг. быль [Капітан у минулому працював іпженером-електриком (Гонч.); Ленін заповідав нам любити і цінувати героїчне минуле (Рад. Укр., 1946, VII)]; ^лому немає вороття см. вороття; відійти в г^ле отойти в прбш- лое; далеке ^ле далёкое (отдалённое) прбшлое. минулий прошлый, прошедший, минувший; (ранее бывший — ещё) прежний, рит. былой; (о промежутке времени, непосредственно предшествующем настоящему — ещё) истёкший, книжн. протекший [..експлуатація однієї частини суспільства другою є факт, спільний усім минулим століттям (Комун, ман.); Марко розповідав про минулі пригоди (Трубл.)]; ~лого р 6- К у в прошлом году; (в официальном языке—ещё) в истёкшем году; О ~лий час ерам, прошедшее время. минути см. мішати. минутися см. минатися. минущий преходящий (книжн.)\ временный [Суперечності капіталізму свідчать про його історично минущий характер.. іЛе- нін); Віри не доймали; чи то була справді та ніч обмарена, чи то тільки минущий сой {Вас.)]. мппь, -пя, миньок, -пькб ихт. налйм. мир1 , -ру (отсутствие вражды, спокойствие) мир; (согласие после устранения причин вражды — ещё) примирение [На варті миру і спокою Безсмертні творимо діла... (Мур.); Який лагідний спокій, який мир привітали її в тій тихій кімнатці! (Коб.); Чесною працею од скільки падбали! Чесно вони ії поживуть його... у миру та в ладу, як брат з сестрою... (Мирн.)]', *^р та спокій ынр и сііокбйствис; разг. тишь да гладь. мир2 , -ру 1) уст., торж. мир, вселённая [А над чорним Колізеєм, Ніби із-за диму, Пливе місяць круглолиций. І мир первозданний Одпочив па лоні ночі (Шевч.); Як соловейко щебече, то увесь мир його слуха— так гарно! (Мирн.)]; 2) (сельская община и её члены) ист. мир, общество; 3) (не об организации) разг. народ, люди [Навіть Андрій зняв перед миром скалічену руку, щоб не забули за нього (Коцюб.); Двері хатні навстіж стояли: одходило й приходило до хати миру — хто хотів (Вовч.); Мир тиснувся наперед... (Черемш.)]; ф~ром (как) всем миром (разг.), сообща [А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру —Та й заходиться вже будить (Шевч.)]; п о ~ру ходити уст. ііб миру ходить. мирити, -рю, -риш мирйгь; (вызывать терпи' мое отношение к чему-нибудь отрицательному — ещё) примирять [Мінявся [корчмар] жартами, посварених мирив, Одному кланявся, а з іншим говорив Про хліб, про урожай та про сільські новшш (перекл. Рильського)]; н е ^ти (между собой) разг. • ссориться. миритися, -рюся, -ришея мириться; (терпимо относиться к чему-нибудь отрицательному — ещё) примиряться [Посперечавшись, помірявшись упертістю, вонп несподівано швидко мирилися (Гонч.); Серце не завжди хоче миритися з тим, з чим погоджується розум (Ткач)]. Мйріп см. Мирон. миріння примирение. миркати, -каю, -каєш, миркнути, -ну, -пеш разг. 1) бормотать, пробормотать; (недовольно) бурчать, буркнуть [їздовий щось миркнув і зібгався ще дужче (Гонч.)[ 2) (только несоверш.) уст. попрошайничать; разг. клянчить [Почепивши торбу, пішла [жінка] попідвіконпю миркати'.,' (Квітка)]. ч миркотати, -кочу, -кочеш усилит, раї бормотать; бурчать. Ср. миркати 1. мйрнепько нар. уменьш., ласк, от мирно1, мирний мирный; (спокойный, умиротвори ный — ещё) примирённый; (дружный ещё) согласный [Після війни ми скинул шинелі, Взялися знов до мирних ваши справ (Нех.)]. мирно1 нар. мирно; примиренно; согласно [Тарас, ледве стримуючись від сміху, ш бачив, що Гребінка мирно собі сппть т кріслі (Іван.); Жив дідусь із бабою І гарі, і мирно (Гл.)]. Ср. мирний. мирно2 предик, обл. людно, многолюж- [В невеличкій хаті стало мирно, аж тіш (Коцюб.)]. Ср. мир2 3. мирнота обл. мир [В Кайдашевій хаті ста мирнота: свекруха помирилась з невісткою (Н.-Лев.)]. миро церк. миро. мирова 1) прил. см. мировий 1; 2) (род. нщ вої) сущ. разг. мировая [В другій хат. наяву, В дружбі, а не в сварці, П'кш удови мирову... Вже по третій чарг (Воскр.)], |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)