Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
ост 173 ос^ — _ ] — , остьовий спец. остевой [Хутро бобра складається з остьового грубого волосся і м'якого підшерстку (Наука і життя, 1959, 8 )Ь осування опускание; осыпание; оседание. Ср. осуватися 1 осуватися, -ваюся, -ваєшся, осунутися, -ну- ся, -нешся 1) опускаться, опуститься; (обваливаться) оползать, оползти; (о песке и т. п.) осыпаться, осыпаться; (понижаться, углубляясь в землю) оседать, осесть [За вікном кружляла метелиця, сніжинки, мов білі метелики, припадали й осувались вниз по плавких шибках (Скляр.)', Руки Ільчихи як держалися стола, так поволеньки тільки осунулися в подолок (Вільде); Під переднім правим колесом осунулась земля, автобус потягло боком униз (Трубл.); Як піднялась лиха година, що замчала не тільки лад у хаті, а й самого Остапа, — то й хата осунулась... (Мирн.)]; 2) (только соверш.: похудеть) осунуться (разг.) [Лице Каргата осунулось (Шовк.)', Ганна Петрівна дуже постаріла, осунулась (Трипіл.)]. осуга 1) налёт (обычно на поверхности жидкости); (на воде в болотистых местах) ржавчина [Як наллєш м'ясний горщик, ^о на воді й виступить осуга (Манж.); Підповзла до криниці, а вода погана, ну ж пити хочеться, аж тіло труситься. Розігнала осугу, напилась сама й бійцеві даю (Панч); Заволокло курявою срібне плесо лиману, і вода в ньому потьмарилася, ч вкриваючись ..осугою (Куч.)]; 2) (от жажды, температуры и т. п.) налёт [на губах] ІТонкі, вкриті сизою осугою, губи ховалися під довгими шпакуватими вусами (Панч); Засмагла, з осугою на губах, голубоока й ставна, Катерина жваво змахувала граблями (Десн.)]. осуд, -ду осуждёпие; (отрицательная оценка чего-нибудь — ещё) неодобрение, порицание [Не можна залишати без розгляду і громадського осуду ні один антигромадський вчинок (Матер. XX з. КПРС)]; висловити ^-»д высказать неодобрение; висловити громадський ^ д вынести общественное порицание; з [явним] ~-»дом с [явным] неодобрением, [явно] неодобрительно (нар.) [Льонька дивився на дядька спідлоба, з явним осудом (перекл. з Горбатова)]. осуда обл. 1) молва, оговор [Смерть не так страшная, як осуда людськая (Чуб.); Людська осуда впала на голову Чумакам (Горд.)]; 2) см.^ осуд. осуджати см. осуджувати. осуджений 1) осуждённый; приговор ёнпыи [Микола: ..Ну, Анно, а ти що так стала, мов осуджена? Чому не вітаєшся зі мною? (Фр.)]; 2) осуждённый [Націоналістичні хитання Бунду були осуджені формально і незаперечно ще другим A903 р.) з'їздом. (Ленін)]\ 3) осуждённый; обречённый. Ср. осуджувати 1—3. осудження 1) осуждение; 2) осуждение; І неодобрение, порицание [Перед «пере довими робітниками» питания про ліквідаторство і його осудження постав- лепе партією з 1908-го року. (Ленін)]; з ^ням неодобрительно, с неодобрением; висловити "*¦» іія высказать неодобрение. Ср. осуджувати 1—2 осуджувати, -джую, -джуєш и (реже) осуджати, -джаю, -джаєш, осудити (осуджу, осудиш) 1) (на суде) осуждать, осудить, (с указанием меры наказания — еще) приговаривать, приговорить [Возилися, возилися [судді] Та якось і вмудрилися Прояву осудить (Гл.); Отак Гуса Ченці осудили, Запалили... (Шевч.)]; 2) (относиться отрицательно, выражать неодобрение) осуждать, осудить, порицать (несо- верш.) [Ми завжди осудя^ували і як марксисти зобов'язані осуджувати тактику того, хто живе «з дня на день». Нам недосить хвилинних успіхів (Ленін)]; н є ~-»діте (<^діть) разг. не осудите, уст. не обессудьте [Бачте, і тепер сльоза — не осудіте за се — не дає мені всього вимовити (Барв.)]; 3) (предназначать к чему-нибудь неизбежному, тяжёлому) осуждать, осудить, рит. обрекать, обречь [Н є о ф і т- р а б: А мало нас погинуло даремне, ..та гине й досі за того царя, що, кажеш ти, на рабство осудив пас? (Л. Укр.)]; 4) (сплетничать, дурно отзываться о ком- чибудъ) разг. обсуживать, обсуждать, обсудить [А що вже правдива та щира душа! Зроду-віку не чули, щоб кого обмовила чи осудила (Вовч.); 3 ніг до голови осудили: сказано, і кістки живої не оставили (Ном.)]. осудливий осуждающий, книжп. порицательный; (о человеке) любящий осуждать [Слово, що хотів вимовити він, гостре й осудливе, гомінкою лупою відгукнулося десь у нетрях мозку (Риб.); Не вважала, що всі люди коло неї понурі й осудливі (Вовч.)]. ісудливо нар. осуждающе [Поглядали [пасажири] на Фросеньку неприязно, осудливо, ніби застали її на якомусь злочині (Гонч.)]. осудний 1) осуждающий, книжн. порицательный; неодобрительный; 2) юр. вменяемый; <^нпй стан вменяемое состояние. осудність, -ності юр. вменяемость. осудно нар. осуждающе. осудовище обл. позор, бесславие [Був інженер, що в середньовічну ще добу сумлінно виконав проект гільйотини, хоч їй судилося бути осудовищем людським!.. (Ле); Таке осудовище! (Волч. у. — Сл. Гр.)\; виставити на ~ще выставить на позор. осужка 1) уменьш. от осуга 1—2; 2) обл. сливки; сметана. осумкування мед. осумкование. осунений редк. осунувшийся [Увечері віп прийшов осунепий, помітно постарілий (перекл. з Полевого)]. І осунутися см. осуватися |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)