Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
пог 521 пог пренебрежительно; с презрением, презрительно [Марійка закашлялась.. — Ет, баба! — з погордою сплюнув Гаврилко, хоч його й самого нудило від цигарки (Коцюб.); А інші брати не так: один гроші лічить, а коло його другий дивиться неначе з гнівом, неначе з погордою на їх (Вовч.)]. погорджати см. погорджувати. погорджений пренебрежённый; презрённый [Сак, хоч із Зосею не довелось побратись, Од вражих нападів їй боронив поріг: Хоча й погорджений, за неї вмерти міг (перекл. Рильського)', І стали проти себе Тут лях, а там козак, Тут гордий пан, там низький, Погорджений бідак (Фр.)]. Ср. погорджувати. погорджувати, -джую, -джуєш и (реже) погорджати, -джаю, -джаєш, погордйти, ¦ДЖУ? -дйш (ким, чим) разе, пренебрегать, пренебречь (кем, чем), уст. презирать, презреть (кого, что) [Рябина: ..Порятуйте бідну в нещастю, не погорджуйте нею за провини її чоловіка (Фр.)', Йдучи спати, Мася думала собі: мабуть я, хоч і запанію, а не буду погорджати простими дівчатами (Свидн.); Є щось таке над ним [паном], Чого і він боїться, чим Йому не вільно погордйти (Фр.)]. погордий редк. горделивый [Косинський неначе прокинувся від забуття, звів погорду голову з гетьманським смішком на устах і пішов геть з валу (Ле); В мороз, у спеку, у туман Той дуб погордий, незборимий, Землею, веснами любимий, Стояв над прірвою — титан! (Шпак)]. погордйти см. погорджувати. погордитися, -джуся, -дйшся разг. погордиться; (побрезгать) погнушаться [Пан не погордився нічогісінько, сів і почав просто Захарію казати (Квітка)]. погордливий горделивый; (выражающий презрение — ещё) презрительный; (выражающий пренебрежение—ещё) пренебрежительный; (самодовольно-высокомерный — ещё) надменный [Ці очі та погордлива рисочка коло уст якось прикро вражали (Коцюб.); Ганна Іванівна погордливим поглядом окинула дівчину з голови до ніг (Шовк.)]. погордливість, -вості горделивость; презрительность; пренебрежительность; надменность. Ср. погордливий. погордливо нар. горделиво; презрительно; пренебрежительно; надменно [Губи Ру- севича погордливо перекривились (Шовк.)]. Ср. погордливий. погордо нар. редк. горделиво [— О, ні! — погордо звівши голову, мовила жінка, ще й головою заперечливо похитала. — Погано ви знаєте мене (Головко)]. погордований книжн. пренебрежённый [Лелії так стало шкода своїх погордованих. сестриць (Л. Укр.)]. погордувати, -дую, -дуєш пренебречь; (с чувством гадливости, отвращения— ещё) побрезгать, побрезговать (разг.), погнушаться [Так зрадник насміявся гірко з мене, погордував мною, як вітер травою і (Барв.); — їж, Лисичко. Не погордуй, люба моя, — припрошує Журавель (Фр.); Сам Трохим Паливода, не погордувавши бідними родичами, заїхав до них у гості (Шиян)]. погорілець, *льця погорелец [Третій день Кулик возив глину, пісок і ліс на нові хати погорільцям (Жур.)]. погорілий 1) прил. погорелый [Коли Андрій і Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, з стін руїни з галасом знялось вороння (Коцюб.)]; 2) (род. погорілого) сущ.^потофёлец [Як побачить старця, каліку або погорілого, вже вона усе покине — за^аз до нього, розпитує (Квітка)]. погоріти, -рю, -рйш 1) погореть [Вже тріски на припічку погоріли (Н.-Лев.); Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!.. (Шевч.); — Ах, яке ж лихо сталося сьогодні у вас у селі! — О, так! — скрушно зітхнув голова, — погоріли Удовиченки (Смол.)]; ~ти до решти погореть дотла, сгореть дотла; 2) (попасть в неприятное положение) перен. разг. погореть, влипнуть [Ласточкін відчув, що його кидає в піт, що він погорів остаточно (Смол.)]. погорлати, -лаю, -лаєш разг. погорланить. погортати, -таю, -таєні полистать. погорювати, -рюю, -рюєш 1)(за ким, за чим и по кому, по чому) погоревать (о ком, о чём); 2) (без дополнения) погоревать; (подвергнуться невзгодам) помыкать горе (разг.), помыкаться (разг.) [Як не вгодять Галі брати, то Галя поплаче й погорює, ..пожалиться та й годі (Вовч.)]. по-господарському, по-господа рськп нар. по- хозяйски, хозяйственно [Дбати про підсумок кожного дня, про те, чи використані по-господарському кожна година і хвилина, — оце і є турбота про ритмічну роботу (Рад. Укр., 1957, І); До операції він готувався по-господарськи, пильно вивчаючи ворожий передній край (Ст.)]. погосподарювати, "рюю, -рюєш похозяйничать, разг. похозяйствовать [С е к л и т а: Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю (Стар.)]. погост 1) (род. погоста) уст. погост [Деякі сільські населені пункти, які звалися погостами, очевидно, були тими місцями, куди сходилися у певні дні купці з своїми ' товарами (Нар. стар. іст. УРСР)]; 2) (род, погосту) (посёлок, населённый саами) погост. погостити, -гощу, -гостйш разг. 1) угостить,. разг. попотчевать [Сідай, Касюню! Чим же мені тебе погостити? (Мак.)]; 2) (повывать в гостях) погостить, обл. погостевать [Отож ' погостили і досить, — Так мудрість навчає стара. Господар обідати просить, А нам у дорогу пора (Ж/г.)]; погостйтися, -гощуся, -гостйшся разг. редк. погостить [Ой устань, мила, та й пробудися, я до тебе прийшов погоститься (Чуб.)], См. ещё погостювати и погостити 2. погострити, -гострю, -гостриш поточить, поострить; (на ремне или оселке —? ещё) направить [Шаблі погострили (Руд.); Те- |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)