Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
пог 524 пог Виникав твій співучий, могучий твій Київ (Рил.)]. погрозно нар. грозно; угрожающе. Ср. погрозний. погром, -му погром [Царська поліція в союзі з поміщиками і капіталістами влаштовувала єврейські погроми (Ленін); Навкруги були погроми, пожежі, що пронеслись по селах палючим вітром (Коцюб.)]. погромадити, -джу, -диш (граблями) погрести; (собрать в кучу — ещё) скучить, сгрести [На граблі, погромадь іще ти (Сл. Гр.); Сіно вже погромадили (Сл. Гр.)]. погромити, -млю, -мйш погромить, разгромить [Тепер мужиче право, не панське. Скрізь погромили панів (Коцюб.)]. погромлений погромлённый, разгромленный, разгромлённый [Смирнов був у погромленій кімнаті сам і сидів у жорстокій облозі... (Смол.); Погромлена шляхта безладними табунами добігала до валів (Кач.)]. погромний, (реже) погромницький погромный [Павло: ..Як ти міг це зробити? В і к- тор: ..Натякни, на що саме— і я миттю! .Павло: Не балагань. Я про твою погромницьку статтю (Левада)) В погромному азарті Меласі раптом ставало жалко розбитого глечика, і тоді вона з люттю запускала тарілку в свого Франтішка (Козл.)]. погромник погромщик [— Ой, боже, щось ,,будеІ — лякалась Маланка. — Погромників будуть судити (Коцюб.); Маленька Чехія не скорилась перед загарбниками і погромниками з кількох держав (Рад. Укр., 1953, XII)]. погромницький см. погрбмний. погрубйти, -блю, -бйш погрубить. погрубілий погрубевший, погрубелый (разг.), огрубевший, разг. огрубелый. погрубіти, -бію, -бієш погрубеть, огрубеть. погрубішати, -шаю, -шаєш погрубеть, стать более грубым. погрубіянити, -ню, -ниш разг. погрубия- нить. погруддя 1) (скульптурное изображение человека по грудь или по пояс) бюст [Простінки межи завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів на високих підставках (Л. Укр.)]; 2) редк. верхняя часть тела до пояса [По дамбі чорніли окопи, сушилися сірі шинелі на сонці, перекликалися бійці. З окопів виглядали тільки їхні погруддя, ніби солдати росли з тої землі (Гонч.)]; 3) (о грудной клетке) редк. грудь [Широке погруддя навхрест оперезане портупеєю (Риб.)]. погружати, -жаю, -жаєш, погрузйти, -ружу, -рузиш редк. погружать, погрузить [Хлопець сховав мідяки в кишепю і погрузив пляшечку у відро (Козл.); Вона не бачила нічого, — їй здавалося, що музика, та проймаюча пекельна музика, погрузила її нараз у темну безодню (Фр.)]. погрузати, -заю, -заєш, погрузнути и погруз- ти, -зну, -знеш прям., перен. погрязать, погрязнуть [Буржуазна інтелігенція.. погрузла в багні ренегатства (Іст. укр~ літ.)]; <^нути (^зти) в розпусті погрязнуть в разврате (в пороке). по-грузинському, по-грузинськи нар. по- грузински. погрузитп см. погружати. погрузнути, погрузти см. погрузати. погрюкати, -каю, -каєш постучать [громко];. (несколько раз ударить во что или по чему- нибудь — ещё) поколотить; (дверью и т. п. — обычно) похлопать [громко]; (произвести грохот, прерывистый шум, треску разг. погрохотать, разг. погромыхать. погрюкувати, -кую, -куєш погромыхивать [Погрюкуючи та мигтячи осяяними вікнами, промчався потяг (Коцюб.)]. погуба уст. пагуба. погубитель, -теля уст., обл. погубитель [Очі й дивляться, та не бачать, що тут лежить., погубитель її (Квітка)]. погубйтелька уст., обл. погубйтельница. погубляти, -ляю, -лясш, погубити, -гублю, -губиш 1) (приводить к гибели) губить, погубить [Ти мене безвинно погубляєш! (Квітка); Анна: ..Я не буду просити тебе, щоб ти змилувався над нами, не погубляв нас (Фр.); І він один на всім світі, Один мене любить; А почує, що я вбилась, То й себе погубить (Шевч.)]; 2) (только соверш.) потерять; мног. растерять [І бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе... (Квітка); Здоров'я маємо — це дбаємо, а погубивши — плачем а (приказка); Коли дощ або робота пильна не дасть нам побачитись, то журби не обберешся; ходиш, як курчат погубила (Мирн.)\ Всі дівчата., знялися й побігли, аж калину погубили по траві (Н.-Лев.)]. погугнявити, -влю, -виш погнусавить, разг. погнусйть. погудити, -джу, -диш разг. похаять [Тепер ви мене похвалили, а я вас, — сядьмо ж, сусід своїх посудьмо-погудьмо абощо- (Вовч.)]. погудіти и погусти, -гуду, -гудеш 1) погудеть; (о насекомых, перен. — обычно) пожужжать [Хіба де довга оса пролетить* погуде, пов'ється над тим місцем і полетить геть (Мирн.)]; 2) (о голубях) фольк. поворковать. погудка разг. 1) (упрёк) нарекание; (выражение неодобрения) порицание [Тяжко було слухати Галі такі погудки від матері, гірко було на душі від їх (Мирн.)]; 2) (напев, мелодия; поговорка, присказка) погудка; стару ^ку та на нову дудку погов. старая погудка на новый лад, старая песня па новый лад. погук, -ку крик; выкрик. Ср. погукяути. погукати, -каю, -каєш покричать; позвать, обл. покликать [Ніхто нас не зачепить... От погукають трохи та й розійдуться (Коцюб.); — Що це він там так забарився?— промовила Мотря сама до себе та й вийшла погукати (Мирн.)]. по гукнути, -ну, -нені обл. крикнуть; (произнести с криком), выкрикнуть [ — Нащо ж |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)