«яос 234 ЦОС Потоцького (Тулуб); Схаменися, не женися: І вона загине, І сам сивим посмішищем Будеш в своїй хаті (Шевч.); — 3 наймолодших літ мала вона завсігди свій розум! — лютував він дальше. — Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів (Коб.)]. «посмішечка уменъш. разг. улыбочка; усмешечка; ухмылочка [Він сидів розчервоні- лий, товстошиїй. Весела посмішечка пливла по його широкому лицю (Жур.)]. Ср. посмішка. •посмішити, -шу, -шйш посмешить [Йому хочеться і собі що-пебудь сказати, чим- небудь дівчат посмішити, та поки надумається, дивись — Онисько уже й розсмішив (Мирн.)]. посмішище см. посміховище. посмішка улыбка; усмешка; (самодовольная — обычно) ухмылка [Віктор не міг приховати радості і весь зацвів у посмішці (Коп.); Шпигун мовчав і тільки губи скривив у тонку посмішку (Труб/і.)]; жвава ~ка оживлённая улыбка; обличчя (лице) освітилося <-^кою лицо озарилось улыбкой. посмішковуватнся, -ковуюся, -кбвуєшся см. посміюватися. посмішкуватий разг. насмешливый [— Хлопче мій! — голос актрисин був., ніжпий і добрий, хоч трошки посмішкуватий, — не думайте ви завжди тільки про себе! 0. Укр.)]. »сюсмїшкуватпся, -куюся, -куєшся см. посміюватися. * «осміюватися, -міююся, -міюєшся 1) (з кого, з чого, редк. над ким, над чим) посмеиваться (над кем, над чем); (слегка — ещё) подсмеиваться (над кем, над чем), подшучивать (над кем, над чем) [I зараз Валентин Модестович спинився коло високого трюмо, по -сміюючись із самого себе: крім нових зморщок на лиці та срібних ниточок на скронях, що він міг іще побачити? (Шовк.)]; 2) (преим. без дополнения: смеяться время от времени) посмеиваться [Посміюється брат, радить, щоб не поспішала Раїса виходить заміж (Волош.); Мороз посміювався сам до себе (Собко)]. •посміятися, -міюся, -мієшся 1) (з кого, з чого, редк. над ким, над чим) посмеяться (над кем, над чем и уст. кому, чему); (слегка — ещё) подшутить (над кем, над чем), сыграть шутку (с кем) [Та й дивно мені, що ти довірилась йому. Ти спитай, кого він з вашого брата у люди не пустив, з кого не посміявся тільки? (Мирн.); Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе; я сього тобі зроду не скажу, щоб ти не посміявся надо мною... (Квітка)]; 2) (преим. без дополнения: много смеяться) посмеяться [Посміємось, питаєм їх, про що співали (Л. Укр.)]. посмоктати, -мокчу, -мбкчеш пососать; (трубку и т. п. разг. — ещё) потянуть [Чом не скажена я вовчиця? Щоб мні Рутульців •розідрать, ..Щоб маслаки їх посмоктать {Котл.); Пахол лежав, ткнувшись обличчям униз, — він зводив голову тільки тоді, як треба було посмоктати цигарку і випустити дим (Смол.)]. посмоктування посасывание; потягивание. Ср. посмоктувати. посмоктувати, -тую, -туєш досасывать; (трубку и т. п. разг. — ещё) потягивать [Вони озмістилися в неробочому кабінеті сера регора і посмоктували якесь' питво (Смол.); Підходить Вачнадзе, як завжди спокійно посмоктуючи люльку (Баш)]. посмолити, -молю, -молиш осмолить [—Та правда, що в його три сини, як кати, — каже Лушкя, — та й сам такий, що, посмоливши вірьовку, ведмедя вдержить (Мирн.)]. посмугліти, -лію, -дієш и посмуглявіти, -вію, -вієш посмуглеть. посмуглішати, -таю, -шаєш и посмуглявішати, -шаю, -шаєш посмуглеть, стать 66лее смуглым. посмуглявіти см. посмугліти. посмуглявішати см. посмуглішати. посмугований, редк. посмужений исполосованный; изборождённый; отполосованный [Його вже манить нова робота, йому ввижаються вже чорпі свердлові вишки бурої нафти, посмужені нафтовими плямами обличчя бригадників (Донч.); Як стіпа білий, труситься, неначе трясця його трясе; вся пика, шия і руки посмуговані (Стор.)]. Ср. посмугувати. посмугувати, -гую, -гуєіп и редк. посмужити, -жу, -жпш исполосовать; (прям., перен.: покрыть бороздами — ещё) избороздить; (избить плетью и т. п. — ещё) отполосовать [Небо посмужили трасуючі кулі (Борз.)]. посмужений см. посмугований. посмужити см. посмугувати. посмужний редк. чересполосвыйг посмужно нар. редк( чересполосно. посмутити, -мучу, -мутйш мног. опечалить; (причинить душевную боль — ещё) огорчить, омрачить; (вызвать подавленное состояние духа — ещё) привести в згныние, книжн. повергнуть в уныние [Лиха дружина посмутить всю родину (Чуб.)]. посмутитися, -мутимося, -мутитеся опечалиться; огорчиться, омрачиться; впасть в уныние, книжн. предаться унынию [На майдані коло церкви посмутились матері (Тич.)]. Ср. посмутити. посмуткувати, -кую, -куєш разг. погрустить; (сильнее) попечалиться. посмутнілий 1) опечаленный; ставший печальным [Варвара Сніжко., перемовлялася із Маврою, кивача па посмутнілих сусідок (Горд.)]; 2) (выражающий печаль, навевающий печаль) печальный [Тихо одійгалл вагони од посмутнілого перону... (Сос.)]. посмутніти, -пію, -нієш 1) опечалиться; стать печальным [Постать згорбилась легенька, смагле личко посмутніло (Л. Укр.)]; 2): ^ніло (безл.: об окружающей обстановке) стало печально [Катря аж за ворота випровадила їх поглядом у вікно. Потім оглянулась на хату — посмутніло в ній (Головко)].
|