Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
лот 274 ног волочиться, поволочься; вытащиться [В печі ще топилось.. Дівчина одразу потягнулася до тепла (Грим.); Люба очима теж потяглася до того медальйона і раптом поблідла (Цюпа); Сотні тисяч робітників і селян, виведених радянською владою з глибокої капіталістичної темниці, потягнулися до ясного радянського світла (Літ. газ., 1951, V); Обігріта теплом, вона [пшениця] потягнеться в ріст (Волош.)]; 2) потащиться; повлечься; побрести; поплестись; (прям.у перен.: двинуться один за другим) потянуться; (поступить, следуя кому-нибудь, чему-нибудь, книжн. — ещё) последовать [Взяла Палажка порожне відро та й потяглася додому (Н.-Лев.); Батько покинув матір, як мені було ще півтора року, а $ам потягся і бог знає чого й куди... (Барв.); Потяглися у вирій ключі журавлині (Грим.); Приморська армія наступала далі на Севастополь. За нею потягнулися обози мирного населення (Куч.)]. Ср. потягнути 1, 4; 3) (о кажущемся движении предметов; о времени переч.: начать медленно протекать) потянуться [Згодом ліс закінчився, потяглися білосніжні поля, осяяні зимовим сонцем (Збан.); Потяглися дні за днями (Гонч.); Тепер дні потяглися для мене, як синій чад (Коцюб.)]; 4) (претерпеть лишения, испытания) разг. помучиться, разг. помытариться [Скільки потягся мій батько, поки на вчителя вивів мене (Тесл.)]. потягти см. потягнути. потягтися1 см. потягатися2. потягтися2 см. потягнутися2. потягування потягивание. потягувати, -гую, -гуєш разг. 1) потягивать [Проценко потягував старе смаковите винце (Мирн.); Потягуючи люльку, дивиться в той бік Оленчук і все щось думає (Гонч.)]; 2) (подпевать) подтягивать [Дяк співав жалібну церковну пісню. Коли це чує Кайдаш, щось потягує тоненьким голосом за дяком (Н.-Лев.)]. потягуватися см. потягатися2. потяґусі нескл. дет. потягушки. потяти, -тну, -тнёш уст. порубить. потятий уст. порубленный [Покосами буйними лежать сади, потяті мадьярами ще з осені — розвиваються (Вас); А він каже до дружини: «Браття і дружино! Лучче ж нам потятим бути, Ніж в полоні гинуть!..» (Руд.)]. потьмарений омрачённый; помрачённый; затемнённый; потускневший, потускнелый (разг.), потускший, потускнувший, потусклый (разг.), потемневший, разг. потемнелын [Я тільки уважно подивився в синю глибину твоїх потьмарених легеньким смутком, задумливо допитливих очей (Кач.); Лице зблідло, в очах стала розгорятись, поблискувати п'яна потьмарена пристрасть (Вас.)]. Ср. потьмарювати и потьмарюватися. потьмарення помрачение; ^ня свідомо- с т і помрачение сознания [Він [переляк] може супроводитись потьмаренням свідомості, а іноді паморочиим станом (Рад. психол.)]. потьмарити см. потьмарювати. потьмаритися см. потьмарюватися. потьмарювати, -рюю, -рюєш, потьмарити, -марю, -мариш омрачать, омрачить, книжн. помрачать, помрачить; (перен.: лишать ясности книжн. — ещё) затемнять, затемнить; (заслонять собой, перен.: превосходить, отодвигать на задний план) книжн. затмевать, затмить [Я був безмірно щасливий, і ніщо не могло потьмарити мого щастя (Збан.); Вітрець війнув — розвів дерева. Потьмарив небо голубе (Ст.); Радісне почуття потьмарювала набридлива думка (перекл. з Вабаєвського); Розкішні палаци здіймалися до неба, ніби намагалися потьмарити пишністю похмурі громади монастирів та костьолів, що будував фанатик Зигмунд (Тулуб)]. потьмарюватися, -рюється, потьмаритися у -мариться омрачаться, омрачиться; помрачаться, помрачиться; затемняться, затемниться; затмеваться, затмиться; (только- соверш. прям., перен.: стать более тусклым — ещё) потускнеть, потускнуть, потемнеть [Зненацька пролунав громовий вибух, і ясний ранок зразу потьмарився (Гонч.); Софія, ще раз глянувши на дівчину, відчула в ній суперницю, і радість її потьмарилась (Шиян); В очах йому потьмарилося від болю (Собко); У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Л. Укр.); Наш знайомий зітхнув: — Бдюсь — потьмариться слава знаменитого полтавського сала. Заб'є його сало дніпропетровське (Вишня)]. Ср. потьмарювати. потьмитися, -миться разг. затмиться. потьмянілий потускневший, потускнелый (разг.), потускший, потускнувший, разг. потусклый; помутневший; пожухший, пожухлый [У потьмянілих очах її спалахнули злі вогники (Шиян); Рибалка Нур'ялі.. ніс до саклі важкий, потьмянілий від роси глек (Тулуб); Попрохала [удова]., в світлицю свою, де висіли потьмянілі від часу старовинні фамільні портрети (Ле)]. Ср. потьмяніти. потьмяніти, -нїє и потьмянішати, -шає потускнеть, потускнуть; (потерять прозрачность— ещё)помутнеть; (только о красках — ещё) пожухнуть [В ту весну 1927 року в житті Петра все немов вицвіло, все потьмяніло перед китайською революцією (Волош.); Згодом вона [далечінь] потьмянішала, набула бруднувато-зеленого тону пляшкового скла (Тулуб); У Івана Залізняка потьмяніло в очах (Собко)]. потьок, -ку 1) потёк [Зелені потьоки застилали його [самовара] замурзані боки (Мирн.); Ховав [Піхтір] у ]Эядно своє червоне, заплакане, в пилу і потьоках лице... (Вас.)]; 2) редк. струя [Розгойдане море, вже брудне і темпе, наскакувало на берег і покривало скелі, по яких потому стікали потьоки брудної спіненої води (Коцюб.)]. потьбмкінець, -нця ист. потёмкинец [13 червня [1905 р.] увечері прикомандировании до «Потёмкина» міноносець «267* |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)