пох 284 пох (Л. Укр.)]; О у п'ятах ~ лбло бегл, душа в пятки ушла [Макарові Івановичу аж у очах потемніло, аж у п'ятах похололо... \Коцюб.)]. по-холостяцькому, по-холостяцько нар. по- холостяцки [Він жив по-холостяцькому (Чорн.)]. похолоти см. похолонути. похопити, -хоплю, -хбпиш обл. 1) подхватить, схватить [Та шибонула в його опу- кою, хлопець похопив та пустив до неї (Вовч.)]'} 2) перен. перенять, (изредка) воспринять [В тих мандрах батько мій чимало і пісень Усяких похопив... (Рил.)\ Він гарного не похопить, а погане зараз (Н.-Вол. у. — Сл. Гр.)]. похбпливий см. похіпливий. похбпливо см. похіпливо. похоплюватися, -лююся, -люєшся (редк.), похопитися, -хоплюся, -хбпишся 1) разг. спохватываться, спохватиться [Часом він на якусь годину про все це забував, навіть разом із Павлюком весело сміявся, але похоплювався і тоді гризся ще більше (Панч); — Се ви, ба... — мала була казати Христя «бабо», та похопилася: — Орина (Мирн.)]; 2) (только соверш.) обл. успеть; (сравнятъсяс кем-нибудь в чём-нибудь разг.— еще) угнаться [Яким не похопився спинити гнідка, як ви вже і долі, стукнулись об суху груду ногами (Мирн.); П є д о р я: За вами похопишся! Не всім такі ніжки мати, які бог дав цапові (Н.-Лев.)]; 3) (только соверш.) обл. поспешить, поторопиться; (начать спешить) заспешить, заторопиться; (беспокойно — еще) засуетиться; (быстро вскочить) разг. схватиться [А Сокіл похопився до вікна, бо дуже любив бачити, як облітає в парку осіннє листя (Кач.); — Підождіть, я вам постелю, — похопилася Одарка (Мирн.); Коли [Семен] рвучко розчинив хатні двері й замірився гранатою, з-за столу похопилося троє німців (Ле)]; 4) (до чого) обл. схватываться, схватиться (за что) [Данило Бриль виразно відчув, що батькова правиця зараз похопиться до паска (Смол.)]. похорїти, -рію, -рієш обл. 1) поболеть, разг. похворіть [Тане й тане мій Василько, як свічка. Полежав, похорів — та навесні й переставився (Вовч.)]; 2) мног. поболеть ($азг.)% заболеть, разг. захворать [То воли йому пристануть, або й похоріють — і тоді чумакові пропаща година (Коцюб.)]. похорон, -ну, редк. мн. ч. похорони, -рон похороны, книжн. погребение [Вся рідня зійшлась на її похорон (Н.-Лев.); Похорони князя були тихі, не дуже ч бучні (Л. Укр.); Після похорон жінки Петро не мав і гроша в гамані (Коцюб.)]; відправляти, відправити ~н церк. отпевать, отпеть [Поховав дід бабу і похорон відправив (народна казка)]; громадські ~ни гражданские похороны. похоронений похорбненный; схорбненный; погребённый; захороненный; преданный земле., Ср9 похоронити. похорони см. похорон. похоронити, -роню, -рониш похоронить, рагг. схоронить, уст. погрести; (прям, книжн.— ещё) захоронить, торж. предать земле [А хто скаже, Де Ґонти могила, — Мученика праведного Де похоронили? (Шевч.); Чимало я похоронив*надій! (Фр.)]. похоронка (секретное место) обл. тайник [Я всі її похоронки знаю (Богод. у. — Сл. Гр.)]. похорбпна 1) прил. см. похоронний; 2) (род. похоронної) сущ. похорбнная [Приніс [листоноша] Одарці Куценковій похоронну, а в неї п'ятеро, як горобенята (Коп.)]. похоронний похоронный; (прям. — ещё) погребальный [У цеху Провора побачив сумні обличчя товаришів. Панувала незвична похоронна тиша. Токар зрозумів, що' сталося нещастя (Донч.); Серед розкошів природи похоронний спів лунає (Фр.)]; ~на відправа церк. отпевание [За густим вишняком відбувалася похоронна відправа, і голос диякона низькою октавою плив по кладовищу (Шиян)]; <^на процесія похорбнная процессия [Побачивши похоронну процесію, Ґудзик зняв картуз (Воскр.)]. похоронно нар. похоронно; погребально [І похоронно над полями кричав і плакав чорний крук... (Сое.)]. Ср. похоронний. похоронити, -шїю, -шієш похорошеть [Незабаром Орися похорошіла, як ягідка (Свидн.)]. ло-хорошому нар. по-хорбшему. похорувати, -рую, -руєш обл. поболеть, разг. похворать. похотїти, -хочемо, -хочете мног. разг. захотеть [Бондариха одкашлялась: — Може вже, хлопці, їсти похотіли? (Вас.)]. похотітися, -хочеться мног. безл. захотеться. похрабрувати, -рую, -руєш и похрабрувати* ся, -руюся, -руєшся и разг. похрабрится, -рюся, -рйшся похрабриться (разг.). пбхребт, -ту см. хребет. похребтина обл. і) хребтина, хребет йна [—То, може, ти ще не кулешу, а навіть панських локшин або свинячої похребтини захочеш? — в'їв чоловіка і засміявся, оглядаючись довкола (Ст.)]\ 2) боковая часть седла. похрёсник см. хрещеник. похрёсниця см. хрещениця. похрёстини, -тип разг. уст. празднество на другой день после крестин [Тепер ідіть до попа на похрёстини, нехай він подивиться на своїх, нових парафіян (Н.-Лев.)]. похрестити, -рещу, -рёстиш 1) рел. окрестить, обл. покрестить [Невеличка дівчинка — сирота Уляна, дочка того самого Хрещеника, що генерал, — нехай царствує!— похрестив (Мирн.)]; 2) (сделать знак креста над кем-нибудь, над чем-нибудь) рел. разг. перекрестить, обл. покрестить [Як піднявся гвалт і галас, Як завило сто чортів! Не злякавсь козак, та зараз Взяв та все і похрестив (Щог.)\; 3) (перен.: высечь) разг. открестйть [— А чи будуть же й кума на стайню водити, як і всіх? —, А чому ж? Кум хрестив, то й кума похрестити! (Мирн.)]. похреститися, -рёстимося, -реститеся мног.
|