Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
пож 20 пож — запитав Карно, пожадливо оглядаючи білу сорочку з мереживною оторочкою (Шиян)]. Ср. пожадливий 1—2. пожадобитися, -блюся, -бишся разг. позариться [Невже вона пожадобилася на громадське добро й забрала на свою квартиру? Коли так, то за лікаркою Гнат матиме добре віпо (Чорн.)]. пожа ду вати, -дую, -дуєш пожадничать. пожалити, -лю, -лиш обл. пожалеть. пожалити, -лю, -лиш 1) мног. пожалить (разг.), изжалить [Я не скаржуся ніколи, Як мене пожалять бджоли (Ст.); Висока кропива достала до вух і пожалила йому лице (Н.-Лев.)]; якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей ^лйла погов. коли б на хмель не мороз, так он бы через забор перерос; 2) (некоторое время) разг. пожалить. пожалитися, -люся, -лишся обл. 1) (кого, чого) пожалеть (кого, что); сжалиться (над кем, над чем) [Боже, пожальсь тії крові, що марне колючку напоїть (Л. Укр.)]; 2) пожаловаться, книжн. посетовать [А знов, як не вгодять Галі брати, то Галя поплаче й погорює, ..пожалиться та й годі (Вовч.)]. пожалитися ^ *люся, -лйшся 1) пожалиться; изжалиться; 2) пожалиться. Ср. пожалити 1—2. пожаліти, -лїю, -лїєш пожалеть; (не погубить — ещё) пощадить [Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина. —Тепер, бач, і до матері?!, тепер і до неї, як нікому пожаліти?.. (Мирн.); Снарядів на цей раз партизани не по^жаліли (Шер.)]; не ^»ти брата рідного не пожалеть брата родного, не пощадить брата родного [На кого масте пеню, скажіть: я брата рідного не пожалію (Квітка)]. пожалітися, -лГюся, -лієшся пожаловаться [Сердиться дід. Потім не витримав, пожалівся голові (Козач.)]. пожалкувати, -кую, -куєш пожалеть [Славко з досадою подивився на батька і знову пожалкував, що йде з дому (Куч.)]; '--•ти за ким пожалеть о ком [Пожалкував [Кобзар] за Іваном Кравчуком, згадав, що колись разом із ним у школі вчилися (Жур.)]; сам на себе ^куй разг. пеняй сам на себя [Та вже як не міркуй, А сам на себе пожалкуй! Не раз, не два заплачеш, А дива більше ти такого не побачиш (Г.-Арт.)]. пожа л куватися, -куюся, -куєшся разг. пожаловаться [Панночка иожалкувалась на тебе старій, що ти вже зовсім одужала, та не хочеш робити (Вовч.)]. пожалувапня 1) обл. сожаление, сострадание [В серці бідної сироти пайскорше збудилося пожалувапня над таким же круглим, нещасним сиротою (Фр.)]\ 2) уст. пожалование. пожалувати, -лую, -луєш 1) пожалеть; (проявить ласку у нежность — ещё) приласкать [Пожалуєш, Насте, та пізно! Годі каятись по смерті! І він заслав старостів до Олександри (Коцюб.)\ Якби була жива моя І мати, вона мене б пожалувала й гостинця мені принесла б (Н.-Лев.)]; 2) (прибыть) редк. пожаловать [— Красота!— сказав шофер. — Значить, Клим Васильович пожалували? Приємно... (Грим.)]; ^луй!, <^луйте! (вежливое приглашение) редк. пожалуйте! [Ой, не вийшла дівчинонька, Вийшла її мати: «Здоров, здоров, любий зятю, Пожалуй у хату!» (народна пісня); Пожалуйте, ваше благородіє; усе готово, вас ждуть (Квітка)]; добро ~тн! добро пожаловать! [Добро пожалувать мимо наших воріт борщу сьорбати (приказка)]; 3) уст. пожаловать. І пожалуватися, -луюся, -луєщся пожаловаться [Вернувся сотник мій додому, ..Нікому й слова не сказав І не пожалувавсь нікому (Шевч.)]. пожалуй (вводное слово) разг. редк. пожалуй [Пожалуй, я тебе найму, тільки попереду справлюся де слід (Мирн.)]. пожаль, -лю обл. сожаление [— Не годилося кидати, — промовили брати з пожалем (Вовч.)]. пожар, -ру пожар [Аж глядь, палати зайнялися. Пожар! пожар! (Шевч.); Середній брат трохи пожару не запалив, узявшися в печі розпалювати (Вовч.); Ой, палка ти була, моя пісне! Як тебе почала я співати, В мене очі горіли, мов жар, І зайнявся у грудях пожар (Л. Укр.)]; запобігти ~*рові предупредить пожар; бігти як на *^р разг. бежать как на пЪжар. пожарина, пожарище пожарище, уст. пепелище [Мене поховала Та бабуся, що осталась На тій пожарині (Шевч.); Безліччю жарин жевріла велетенська пожарина (Вас); А Максим на пожарище Та на попелище подивився. Нема ради! Тілько вітер свище (Шевч.); Темною плямою чорніло лісове пожарище (Козач.)]. пожарити, -рю, -риш 1) мног. пожарить; (кончить жарить — ещё) отжарить; 2) (некоторое время) пожарить. пожаритися, -рюся, -ришся пожариться. пожарище разг. пожарище [Затріщить кругом сухий комиш — і пішло пожарище гулять степом (Греб.); Пожарище тушити Збігалась люду сила (Нагн.)]. пожарище см. пожарина. пожарна 1) прил. см. пожарпий 1; 2) (род. пожарної) сущ. разг. пожарная команда [Коли це де не взялася пожарна з того і з другого боку улиці і ну з двох труб кропити людей (Мирн.)]. пожарпий 1) прил. пожарный [Той в бочку пожарну наливає воду (Фр.)]; 2) (род. пожарного) сущ. пожарный, пожарник [Орест: ..Підлітком я мав звичай., бігати на пожар і там орудувати укупі з пожарними, Лізучи у найбільший вогонь (Л. Укр.)]. пожарник пожарник, пожарный (сущ.). пожарня разг. пожарная часть, пожарное депо, разг. пожарная (сущ.)[Будуємо на пожарні каланчу, причепимо дзвони (Горд.)]. пожартувати, -тую, -туєш 1) пошутить; (з кого, з чого, редк. над ким, над чим — |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)