пок 62 пои покидатися2, -даємося, -даєтеся мног. броситься, кинуться [Ми, покидавшися на землю в траву, ..лежимо... (Коб.)]. покидь см. покидьок. покидька разг. 1) см. покидьок; 2) уст. покинутая женщина [К и л и н а: ..Он чоловіка десь повітря носить, а ти бідуй з свекрушиськом проклятим, — ні жінка, ні вдова — якась покидька! (Л, Укр.); Г р и ц ь к о: ..Хизується, дурень, що покидьку мою взяв! {Стар.)]. покидьки см. покидьок. покидьковий спец. бросовый [Треба ширше розвивати теплично-парникове овочівництво поблизу промислових підприємств, які мають покидькове тепло (Колг. Укр., 1956, 3)]. покидьок, -дька, покидь, -ді, (чаще мн. ч.) покидьки, -ків отброс, (чаще) отбросы; (остатки, не годные к употреблению, и перен. презр.—ещё) отребье; (перен. презр.— ещё) подонки [Подлубавшись стальним дзьобом у покидьках, грак раптом пострибав боком і полетів низько вздовж вулиці (Коп.)\ Мабуть, десь під тином доведеться пропасти: усім чужа, нікому не потрібна, як той покидьок (Мирн.); Під проводом партії український народ змів з свого шляху бухарінсько-троцькістські покидьки, буржуазно-націоналістичну нечисть (Літ. газ., 1951,1)]; ~ки суспільства отбросы общества, подонки ббщества. покинений см. покинутий. покйнеїшя оставление. покинути см. покидати. покинутий, (реже) покинений 1) брошенный, оставленный; покинутый [Коло церкви, осторонь від інших хат, як сумна, покинута всіма вдова, без садочка, без подвір'я стояла школа (Іван.); І чого ти, серце моє, квилиш мені в грудях, як покинена пташка? (Стеф.)]', 2) покинутый, оставленный [На старих очеретинах гойдались покинуті гнізда (Коцюб.); І знов Донеччина... і вітер верби хиле... й не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле.., (Сос.)]; 3) брошенный; оставленный; заброшенный [Роботу покинуто. Годинка сну осміхається трудягам (Коцюб.); Я переходив з рук в руки, серед безладних питань, розпочатих і зараз покинутих справ, хвилевих турбот, які мінялись на інші (Коцюб.)]; 4) оставленный; 5) оставленный; прибережённый. Ср. покидати 1, 3—6. покинутися, -нуся, -пешся (чого) обл. оставить (что), отказаться (от чего) [Ми собі так постановили, що ми свого не покинемся (Март.)]. покипіти, -плю, -пйш 1) (в течение некоторого времени) прям., перен. покипеть; 2) мног. обл. свариться [Чаєнята покипіли в каші (Рудч.)]; 3) (о злаках на корню) мног. обл. засохнуть от сильной жары [Вівси так і покипіли (Змиев, у. — Сл. Гр.)]. ^ покип'ятити, -п'ячу, -п'ятйш покипятить. покип'ятитися, -п'ячуся, -п'ятйшся доки- I пятиться; (перен.: поволноваться — ещё) по- I горячиться. 1 по-киргизькому, по-киргизькії нар. по-кир- гйзски. покислГти, -лїє и покислішати, -шає поки- слёть. по-китайському, по-китайськії нар. по-китайски [Навряд чи знайдеться серед гірських хребтів світу друга така грізна» вершина, про яку було б стільки розказано легенд і написано книг, як про Хан- Тенгрі (по-китайському «Володар неба») (Рад. Укр., 1956, IX); «Говорить по-нашому» — се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то може б краще, якби він говорив по-ки- тайськи (Л. Укр.)]. покій, -кою разг. спокойствие, покой; (отсутствие вражды — ещё) мир [Німі хутори між горами, покій котрих сторожать зелені верби (Мирн.); Він з дурною головою Не має покою (Гл.)]; вічний ^кій поэз. вечный покой [Вічний покій вашому батенькові і вашій матусі (Барв.)]; дати <^кій кому оставить в покое кого [— Дай ти мені покій з тим хазяйством!— одказав Ясь (Н.-Лев.)]; жити в ~кої з к и м уст. жить в мире с кем [Нічим їй ніхто не догодить, ні з ким жити в Покої, в лагоді не може (Коцюб.)]; н а ^кої уст. на покое [Сидіть дома, на покої, Не пристало козакові (Боров.)]; не давати ~кою кому не давать покоя кому [А Маруся не встає *— їй покою не дає Сон: щось серце чує... (Боров.)]; н є знати '-'кою не знать покоя [Не знали ми покою Над нивою чужою (Нагн.)]\ проситися на ^кій проситься на покой [Старий титар нездужає, проситься на покій (Барв.)]. См. ещё спокій, покій, -кою 1) комната, уст. горница [Адась вийшов з маминого покою (Фр.)\ Раїса обійшла усі покої — скрізь була пустка й тиша (Коцюб.)]; 2) (богатое помещение) уст. покой; (чаще мн. ч.: покої, -коїв) покби [Панові заманулось покоївки, її ото й узяли до панських покоїв (Мирн.)]. покійна 1) прил. см. покійний 1; 2) (род. покійної) сущ. покойная, книжн. рит. усопшая, почившая [Трохи не опівночі знарядили покійну й положили на столі (Мирн.)]; 3) прил. см. покійний 3. покійний 1) прил. покойный, книжн. рит. усопший, почивший [Покійний князь Ра- тієв, як заходився будувати собі дворище, велів той рів викопати (Мирн.); Покійна дружина зоставила мені двох дочок (Янов.)]; 2) (род. покійного) сущ. покойный, книжн. рит. усопший, почивший [Ухвалила громада наша прийняти уділ у тому похороні І депутацією й вінком на могилу покійного Г (Коцюб.)]; 3) прил. редк. спокойный; (кроткий; удобный — ещё) цокойный [Робить він, як'віл, без утоми; працює, як хазяїн, завжди веселий, покійний (Мирн.)]. покійник покойник [Старий наш пан, покій- І ник, недобрий був! (Вовч.); Г а р н и ш:
|