пок 63 пок ..Спать дітей поклала, Сама ж по хаті біга, мов безумна, І наче по покійнику голосить (Фр.)]. покійниця покойница [Дивилися усі на покійницю: лежала вона, — сказав би спала, коли б не така біла (Вовч.)]. покійницька 1) прил. см. покійницький; 2) (род. покійницької) сущ. покойницкая. покійницький покойницкий. покійничок, -чка ласк. разг. покбйничек [Висів у неї на стіні пан мальований.. Хто було не прийде до панії з гостей, кожному пані оповістить: «Се мій татонько-покійничок!» (Вовч.)]. покійно нар. спокойно; покойно [— Так йому і треба! — відказав покійно Гамза і, повернувшись, пішов з двору (Мирн.); — Ось і кріслечко; у ньому так покійно сидіти, — щебетав він (Мирн.)]. Ср. покійний 3. покіль см. поки. покільчитися, -чнтьея разг. дать ростки, пустить ростки, прорасти, книжн. уст. прозябнуть [Щоб мати надійні ранні сходи дуба, висівати треба., жолуді, що вже покільчилися (Рад. Укр., 1950, III)]. покінчати, -чаю, -чаєш мног. покончать (разг.), окончить [Я і других не менше цікавих для мене робіт не покінчала (Л. Укр.)]. покінчений поконченный; приконченный; законченный [Я згодився. Як бачите, справа покінчена (Коцюб.); Скілько вже в мене є початого, та не покінченого? (Мирн.)]. Ср. покінчити. покінчити, -чу, -чйш покончить, разг. разделаться; (израсходовать до конца; ликвидировать разг. — еще) прикончить; (завершить — обычно) закончить [Щоб підготувати пролетаріат до нового революційного піднесення, треба було покінчити з опортуністичними течіями в партії (Іст. Укр. РСР); Так він і впав. З ним покінчили одразу (Коцюб.); Ліля вже тут, покінчила іспити і поправилась на здоров'я (Л. Укр.)]; ~ти життя самогубством покончить жизнь самоубийством; ~ти з кредиторами разделаться с кредиторами; ^ти з собою покончить с собой; ~ти з усіма дорученнями разделаться со всеми поручениями; <^чімо з цим раз [і] назавжди покончим с зтим раз [и] навсегда; він з цим давно "^чйв он с этим давно покончил; (об отношениях и т.^ п. — ещё) он с этим давно порвал. покінчйтися, -чйться окончиться [Старий диякон: .."Часами, як покінчиться вже трапеза вбогих, приходить і епіскоп (Л. Укр.)]. покірливий покорный, разг. покбрливый; (отличающийся незлобивостью) кроткий; (ни на что не жалующийся—ещё) безропотный; (выражающий сознание своих недостатков, слабостей — ещё) смирённый [Андрій застав Маланку покірливу й ласкаву (Коцюб.); Покірливі були [якути], плохі, боялись кожного (Л. Укр.)]\ ~ливе телятко дві матки ссе поел, ласковое теля двух маток сосёт, ласковый телёнок двух маток сосёт, ласковы телятки сосут по две матки. покірливість, -вості покорность; покбрли- вость; кротость; безропотность; смиренность; (о чувстве — ещё) смирение, уст. смиренство [Як уже не гордувала, як не орудувала мною панночка, я перетерплю. «Може ласкавістю своею та покірливістю втихомирю її» (Вовч.); В декого з них при зустрічі з «начальством» сміливість раптом зникала, а натомість згинала спину рабська покірливість (Шиян)]. Ср. покірливіш. покірливо нар. покорно; покбрливо; кротко; безропотно; смиренно [Покірливо виконуйте його накази (Тулуб); Глафіра Іванівна не могла здатися на долю покірливо (перекл. з Вовчка); Витягла [води з колодязя] й підносить, і так покірливо: — Здорові пийте! (Тесл.)].Ср. покірливий. покірний 1) покорный; (неспособный возражать — ещё) безропотный, безответный; (лишённый чувства гордости, высокомерия — ещё) смирённый [Покірні кинулися слуги, Біжать чинить владаря волю (Л. Укр.); Гнат не пручався — він стояв, як покірна дитина (Коцюб.); Море лежало спокійне й покірне (Сміл.)]; 2)(повинующийся) послушный [Ю р а с ь: Матусю рідна, я в усьому буду Покірний вам (Дмитр.); Щастя першим підкорити собі розумну, сильну машину, щоб слідом за тим вона стала покірною багатьом десяткам інших рук (Літ. газ., 1950, VIII)]. покірність, -пості 1) покорность; безропотность, безответность; смирение, смиренность, уст. смиренство [Бодай той лев сьогодні вас пожер одразу всіх, як маете ви скніти в покірності ягнячій! (Л. Укр.); Від зіщуленої постаті візника., віяло безнадійною покірністю (Іван.)];ср. покірний 1; 2)(кому) послушание; (подчинение-— ещё) повиновение. покірно нар. покорно; безропотно; смиренно [— Уже мені можна йти? — запитав покірно Василько (Турч.); Є п і с к о п: ..Ми платимо покірно всі податки (Л. Укр.)]; ^нод якую уст. покорно благодарю, покбрнейше благодарю [Покірно дякую, Данило Самійловичу... (перекл. з Вовчка)]; <^но прошу уст. покорно прошу, покбрнейше прошу [Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин... (Коцюб.)]. Ср. покірний 1. покіс, -косу с.-х., перен. 1) покос [Зашелестіли по жовтих стеблах блискучі й гострі леза кіс, лягли на тецлу землю перші покоси (Шиян); По галявці вітер віє, Сніг покосами кладе (Воронько)]; 2) (место косьбы) покос [Син: .. Вона [лука] одного доходу більше ніж на двісті рублів у рік дає... Дванадцять десятин одного покосу (Мирн.)]. покісниця бот. бескйльница. покіст, -кбсту обл. лак; лакированная по-
|