Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
IIОК 66 ІІОК . ^ , __ разг. уст. положить [Директор поклав їм плату по три карбованці на місяць Щ.-Лев.)]; 6) строит, разг.построить, поставить [Два роки минуло, заки поклав [Федір] хату. Хатчина маленька, непоказна (Стеф.)]. покласти2, -ладу, -ладеш (обычно с инфинитивом) решить, постановить, разг. порешить, уст. положить [— Коли ж ми весілля справимо? — промовив козак. — Як поклали, так і буде, — відказала стара спішно (перекл. з Вовчка); Неспокійно було в селі. З тої ночі, як сходились в лісі і поклали забрати панову зрмлю, минув цілий тиждень, але люди вагались (Коцюб.)]. покластися см. покладатися. покладати, -цаю, -цаєсі пощёлкать; (о металлических предметах — ещё) полязгать. поклацування пощёлкивание; полязгивание [З характерним поклацуванням б'ють ворожі самоходи (Гонч.)]. Ср. покладати. поклацувати, -дую, -цуєш пощёлкивать; по- лязгивать. Ср. поклацати. поклеїти, -лею, -леїш поклеить. поклеймити, -млю, -миш и поклеймуватп, -мую, -муєш поклеймить. поклекотати, -коче и поклекотіти, -котять 1) поклокотать; 2) (о птицах) поклекотать. поклеп, -пу редк. клевета, разг. поклёп, наговор, напраслина, уст. навет, извет [Р і- ч а р д: Мамо, як ти можеш такий на мене поклеп допускати? (Л. Укр.)]. См. ещё паклен. поклепати1 (поклепаю, поклепавши поклеплю, поклёплеш) техн. 1) (мног.— о косах) Отбить; отпустить [По обіді оддихали, потім коси поклепали (Метл.)]\ 2) (скреплять металлические части с помощью заклёпок в течение некоторого времени) поклепать. поклепати2 (поклепаю, поклепаєш и поклеплю, поклёплеш) (на кого) поклеветать, разг. поклепать; (о мелких доносах — ещё) поябедничать; ^ти язиком разе, почесать языком. поклепник клеветник; поклёпщик, наговорщик; наветчик, изветчик [На суді мій Нахман довів свою чесність. Його виправдали й випустили на волю, а поклепника кинули у в'язницю (Тулуб)]. Ср. поклеп и см. ещё наклепник. поклигати, -гаю, -гаєш обл. поплестись [Стоїть [нарубок], як скам'янів, та побі- лів-побілів. І вжене скоро, дивлюсь, поплигав кудись, як неживий (Тесі.)]. поклик, -ку 1) (обращенный к кому-нибудь) зов; (в речи с возвышенным оттенком — ещё) клич, клик; (просьба о помощи и т. п.— ещё) призыв [— Гей, десятник І — На поклик той вбіг, розпихаючи людей, десятник (Коцюб.); І ллються поклики все далі, вглиб і вшир: «Геть, привиде війни! Хай славен буде мир!» (Рил.); Свічка: Темная нічка над містом спустилась, Місяць над замком зійшов. Де ж ти, красуне моя, притаїлась, вийди ж на поклик мій знов! (Коч.); Д о бою ви пішли, На поклик правди проти брехні стали... (Фр.)]; бойовий ~к боевой клич [І в серці, наче поклик бойовий, Здіймаються у мене співи дикі (Л. Укр.)]; 2) крик; (выражающий сильное чувство, волнение — ещё) возглас, восклицание [^-Кру-кру! — лунає поклик журавлів (Наги.) у 3 іскрами радості в чорних оченятах, з веселим покликом: «їдемо, їдемо, на виноградник їдемо!» — вони зірвалися з-за столу (Коцюб.)]. покликаний 1) прич. позванный; призванный; потребованный [Врешті, його покликано в канцелярію (Коцюб.)]; 2) прич. призванный [Мистецтво передвижників було покликане до життя визвольпою революційною боротьбою в Росії (Мист.у 1955, 3); Наші дитячі поети покликані невпинно підносити ідейний і художній рівень сеоїх творів (Рад. Укр., 1953, XII)]. Ср. покликати 1—2; 3) прил. (тот, которому предназначено совершить что-нибудь; чувствующий призвание) призванный [Я побачив пе|>ед собою людину, покликану для діл сміливих і небезпечних (Сміл.)]. покликання призвание [Революція дала діячам радянської музики можливість здійснити вел#ике покликання мистецтва —тзо- рити для" народу, в ім'я його щастя, творити вільно і натхненно (Рад. Укр., 1957$ ШI покликати, -лйчу, -лйчеш 1) (кого, чпс) позвать, разг. Покликать, хкижн. призвать; (заставить явиться — ещё) потребовать [Він не любить, як хто його покличе «Ми- халко», і недочуває, хоч удесяте гукніть, а як покликати «Михайло» — зараз він наче вродиться поперед вами (Вовч.); Чепіга взяв трубку, покрутив ручку, попросив відділ освіти, покликав завідуючого (Коп.); Крайнева покликали до сніданку, як завжди, о дев'ятій (Собко); Довго сиділи в тюрмі рибалки, доки їх покликали на суд (Н.-Лев.)]; 2) (к чему) призвать [Революція покликала молодь до активного громадського життя (Шер.)]; ^ти до відповідальності привлечь к ответственности, призвать к ответу; ^тн до зброї призвать к оружию. покликати, -каю, -каєш редк. 1) восклицать [«Подивіться на Паризьку Комуну. Це була диктатура пролетаріату», — покликав Енгельс до відома філістерів (Сталін)]; ~ти [на] кого звать кого, разг. кликать кого; (обращаться к кому) торж. взывать к кому [Мене любка покликає: Чи ти там, чи ти там? (Етн. зб., XIX); На турків-яничар, на бідних певольників покликає: — Турки, каже, турки-япичарь, І ви, біднії незольникиі (дума)]; 2) (кого) поминать (кого), отзываться (о ком) [Ог мені й весело, що поважні люди мене добрим словом покликають (Барв.)]. покликатися, -каюся, -каєшся, покликатися, -лйчуся, -лйчешся (на кого, на что) ссылаться, сослаться [їхати треба на «Раздельную—Бендеры— Рени» і звернутися там до експерта Антона Петровича Ейсмонда, покликаючигь на мою рекомендацію (Коцюб.)]. |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)