Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
аок 72 ііок покоротшання укорочение. покорбтшати, -шає укоротиться, стать короче [На траві покоротшали тіні (Шпак)]', дні ~ шалп дни стали короче, дни убавились [Дні покоротшали, вже стало рано смеркатися, осінь іде (Собко)]. покорочати, -чаю, -чаєш (редк.), покоротіїти, -рочу, -рбтиш укорачивать, укоротить; делать слишком коротким, сделать слишком коротким [Сукню пошили, покоро- тили (Сл. Гр.)]. покорочатися, -чається (редк.), покоротйти- ся, -рбтиться укорачиваться, укоротиться. покортіти, -тйть: мене ^тіло безл. разг. мне захотелось [Мене покортіло чомусь-то побачити, де живуть вони [Обринські] (Коб.)]\ хай (нехай) ~тйть [тобі] разг. потерпи, подожди, разг. пождй [— А це що за стовпи по кручі?—Ось побачите. Нехай покортить (Головко)]. покбрчепий покбрченный; скорченный, сведённый; поскрюченный, скрюченный [На столоченому сніжному полі лежали покор- чені трупи (Ле)\ Зриваючись з бляшаних покорчених покрівель, свистять у небі гарячі цвяхи (Гонч.)]. Ср. покорчіїтн. покбрчити, -чить мног. покбрчить (разг.), скорчить, свести, разг. поскрючивать, скрючить [Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги по- корчили (Квітка); [М а л а н к а:] Коли б усім тим, що плещуть про фабрику, по- корчило язики, то це було б дуже добре (Коцюб.)]. покбрчитися, -читься покбрчиться; скорчиться; поскрючиваться, скрючиться [Руки [плавця] від утоми боліли, пальці на ногах покорчились (Трубл.)]. Ср..покорчіїтн. покорчований 1) покорчёванный; 2) изрытый [Прапороносці перетинали поле. Покорчоване, перепалене, поруділе (Гонч,)]. Ср. покорчувати 1—2. покорчувати, -чую, -чуєш 1) покорчевать; 2) (покрыть ямами, рытвинами и т. п.) редк. изрыть. покоряти, -ряю, -ряєш, покорити, -рю, -рйш покорять, покорить [Покоряв і чарував [Олдрідж] мистецтвом своїм кращих людей Європи. Зачарував і Тараса Шевченка (Ільч.); Погасли вечірні огні; Усі спочивають у сні. Всіх владарка-ніч покорила (Л. Укр.)]\ ~рйти серце чиє покорить сердце чьё [Старий лікар покорив серце онука (Грим.)]. покорятися, -ряюся, -ряєшся, покоритися, -рюся, -рйшся покориться, покориться [Він не міг ні в кого вибути й півроку на службі, бо не любив покорятись (Н.-Лев.); Мати почали були Катрю умовляти: — Покорись батькові, доню, — покорись, дитя моє! (Вовч.)]. покосити1, -кошу, -косиш (снять хлеб, траву) с.-х., перен. покосить; (всё или мног. — еще) скосить, выкосить, перекосить; (кончить косить — ещё) откосить [В полі покосили жито й пшеницю (Іван.)]. покосити2, -косить (искривить) покосить, скосить; (сильнее) перекосить [— Які ж в тебе очі бистрі до чужого добра! — дивується Григорій. — Гляди, щоб їх не покосило (Ст.)]. покоситися1, -кошуся, -кбсишея разг. 1) (закончить косьбу) откоситься; 2) (немного) редк. покосить [Одужаю, — прийду покоситись (Манж.)]. покоситися2, «кошуся, -косится 1) покоситься, скоситься; перекоситься [Вікна покосились, двері понижчали й трохи ввійшли в землю (Н.-Лев.); Панове лице., почервоніло, а очі покосились (Мирн.)]; ср. покосити2; 2) (посмотреть искоса, сбоку) покоситься, (реже) скоситься; (чим — с дополнением рот, глаза) скосить (что) [Покосився дід на мене, насупив брови (Іван.); Кінь покосився оком і запирхав (перекл. з Тар- дова)]. покотиполе бот. перекатй-пбле [У других хоч родина є, втіха якась у житті, а сирота — мов те покотиполе, що вітер жене по степу, відірвавши від корінця...(Коцюб.)]. См. ещё перекотиполе, покотистий 1) покатистый; 2) обл. укатанный [Покотиста дорога (Черк. у. — Сл. Гр.)]. покотисто нар. покато, разг. покатом [Туди покотисто земля йде (Новомосковск, у. — Сл. Гр.)). покотити, -кочу, «-котиш 1) покатить [3 одного боку нависла гора кам'яна над хаткою, поросла лісом і неначе грозила: «От, як схочу, один камінець покочу і тебе, хатинку, зовсім придавлю» (Вовч.); Батіжок свиснув, конячка натяглася і покотила візок (Н.-Лев.); Церед світанком прокинувся вітер і покотив морем першу хвилю (Куч.)]; 2) (двинуться катясь) покатиться; (о воде: политься с силой — ещё) хлынуть [Ранковий туман покотив долиною, востаннє ніби ополоскав землю й очерети від нічного мороку (Лє); Маленька річечка, що так тихенько йшла, Заклекотіла, заревла І через греблю покотила (Греб.)]; 3) (быстро поехать, реже— побежать) разг. покатить; (уехать куда- нибудь — ещё) укатить [Головною вулицею міста проходила залізнична колія, і нею раптом покотив просто з заводу саморобний бронепоїзд (Янов.); Діти., знялися з місця і покотили вулицею (Коцюб.)\ Становий., сів на обивательські коні, покотив з Пісок (Мирн.)]; <>і горенько ^тйв (х т о) погов. Игорем покатил (кто) или и горя мало (кому) [Максим, як там кажуть, і горенько покотив! Одно тільки його мучило.. Це — життя в казармі во- нючій (Мирн.)]; і гори ~тйв б и погов. и горя мало. покотитися1, -кочуся, -котишся 1) покатй- I ться; (сверху — ещё) скатиться; (упасть^ — ещё) свалиться [По тихому плесі ніби покотилася хвилька (Минко); Чорними ярами покотився білий туман (Коцюб.); Коли наше село визволили, то ще цілий тиждень бої за станцією йшли. Вже потім усе до Дніпра покотилося (Ж у р.); Сльози покотилися по щоках Миколи Петровича (Вл.); Глиняник перекинувся й покотивсь з горбика (Н.-Лев.); З неба покотилася І велика блискуча зоря (Л. Укр.); Карно |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)