РУб 227 руд рубати 1 и рубатися; 2) рубка; ср. рубати 2. рублёвий разг. рублёвый. рублений рубленый; (об избе, постройке — ещё) бревенчатый [На вулиці за тином була рублена криниця (Н.-Лев.); 3 незграбних димарів дерев* яних рублених хатин в'юнився димок (Донч.)]; см. ещё рубаний 2. рубнути и усилит, рубонути, -ну, -нёш разг. руонуть, рубануть [— Сокирою б рубнути,— подумала Явдоха, — та тут і розмахнутись ніяк (Донч.); З одного двору вискочив шляхтич і з оголеною шаблею кинувся на Колодку. Колодка зіщулився.., потім враз розправився і коротким рухом рубонув (Панч); Борт-механік плавно повернув кулемет і, ніби зовсім не цілячись, рубонув ворога короткою чергою (Ле)]. рубок, -бка уст. 1) льняное полотно особой выделки [Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає та кроїть та приміряє на панночку (Вовч.)]; 2) платок из батиста [Тонкий рубок на всю голову (Чуб.)]. рубонути см. рубнути. рубрика рубрика [Тільки писатиму не щомісяця, а може, на два місяці раз, бо., журнал той не має постійної рубрики критичної (Л. Укр.)]. рубрикація рубрикация. рубцювання рубцевание. рубцюватий рубцеватый [— Давай будемо дружити, — простягає рубцювату, чорну від заліза і мазуту руку (Ст.)]. рубцюватися, -цюється рубцеваться. рубцьований покрытый рубцами, покрытый шрамами, испещрённый рубцами, испещрённый шрамами [За сівалкою іде поволі В боях рубцьований солдат — владар землі (Ст.); Ще нили рани, і навіть ремені баянів давили боляче рубцьовані плечі (Цюпа)].' рубчастий 1) рубчатый [Костянтин Павлович І гнать єв, інженер і винахідник, лежав на довгому, оббитому волохатою рубчастою матерією дивані (Собко); Летить по дорогах машина, Рубчастий лишаючи слід (Дор.)]; 2) (имеющий грани) обл. гранёный [Частувала кума з рубчастої чарки (Полт. — Сл. Гр.)]. рубчик 1) уменьт. от рубець 1; 2) (шов; выпуклая полоска на ткани) рубец, рябчик [Д ж є н н і стоїть, мне рубчик з фартушка, засоромлена (Л. Укр.); Все життя він ходив у синіх сорочках: тепер на ньому була біла сорочка в рубчик (Сенч.)]; м 6- к р и й до г^ка промокший до [последней] нитки [Одяг і лейтенанта, і двох бійців, що йшли позад нього, був мокрий до рубчика (Ст.)]; промокнути (змокнути) д о г*/ка промокнуть (измокнуть) до костей, промокнуть (измокнуть) насквозь, промокнуть (измокнуть) до [последней] нитки. руб'я рубище [Я теж хочу бачити свою дружину не в руб'ї та ґнотті, а мов намальовану (Ст.); Не всі то убогі, Що в руб'ї з торбами обсядуть дорогу (Федьк.)]. руга уст. руга [Кудря ще замолоду судився з попом за клапоть руги, яку громада ніби ухвалила віддати попові (Ле)]. руда1 1) прил. см. рудий; 2) (род. рудої) сущ. уст. кровь; уст., обл. руда [Княжат, панят і молодих — Всіх перерізали. Рудою Весілля вмилося (Шевч.)]. руда2 1) (горная порода) руда [Руду й вугілля дав Донбас, А Білорусь — ліси для нас (Мал.)]; 2) обл. ржавое болото [Ходив, бідний, цілий день, Все кляв молодицю. На останок десь заліг На руді в копицю (Руд.)]. рудавий см. рудуватий. руденький уменьш., ласк, рыженький [Біля комори — ваги. І біля них купа людей, мішки. Руденький моторний дідок пише квитки й ваги доглядає (Головко)]. рудий рыжий; обл. рудой, рудый [Дівчинка була руда, в ластовинні, з носом, що нагадував ґудзик (Сміл.); Тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (Донч.); Посередині [хижі], у викладеній камінням ямі, тліло вогнище, над яким., звисав виплетений з лози й обмащений рудою глиною широкий димар (Скляр.)]. рудимент биол., книжн. рудимент. рудиментарний книжн. рудиментарный [В тілі каракатиць і кальмарів збереглася рудиментарна раковина у вигляді вапняної пластинки (Наука і життя, 1958, 2)]; О <^ний орган биол. рудиментарный орган, рудимент. рудиментація книжн. рудиментация. рудіти, -дію, -дієш рыжеть [Рудіють поля, скидають свою одіж дерева (Черемш.); Пливла по Волзі рихла, жовта крига. Сніги руділи від розривів мін (Бажан)]. рудішати, -шаю, -шаєш рыжеть, становиться более рыжим. рудка обл. ржавое болото [Із поля, з того місця, де лисніє в долині рудка якась, що поросла очеретом, дує різкий, холодний вітер (Вас.)]. рудний рудный [Рудні поклади Криворізького залізорудного басейну розташовані групами або вузлами (Вісник АН УРСР, 1957, 9)]. Ср. руда2 1. рудник (род. рудника) 1) рудник [В минулому році у нас на руднику нову шахту пускали (Ткач)]; 2) (рабочий рудника) уст. рудокоп [Рудники були чорні й блискучі від поту, наче вилиті з чавуну (Тулуб)]. рудниковий рудниковый, рудничный. рудня книжн. рудник [Рудні, заводи і села, Юних вітайте — ідуть! (Ус.)]. рудобородий рыжебородый [Рудобородий повідомив: — Сходка в нас, пане (Донч.)]. рудобровий разг. рыжебровый [— Це він! Він, клятий! — закричав матрос Крига.— Я пізнаю його, рудобрового негідника (Трубл.)]. рудовідкатник горн, рудооткатчик. рудоволосий рыжеволосый [Три хлопчики — один рудоволосий, Чорнявий другий та білявий третій — Майструють тут (Рил.)]. рудовусий рыжеусый [Мимо пройшов з вудками рудовусий моторист Гарбузенко (Донч.)]. рудо-жовтий рудо-жёлтый.
|