рух 235 руч чю, бо така здобич заважає рухливості (Тулуб)] Маленький інженер завжди відзначався надзвичайною рухливістю (Трубл.)]. Ср. рухливий. рухлий разг. рыхлый; уст., обл. рухлый [Земля рухла, скоро копається (Сл. Гр.)]; ~лий камінь рыхлый камень; ^лий сніг рыхлый снег,ноздреватый снег. рухляк, -ку геол. рухляк. рухнути, -ну, -неш редк. рухнуть, разг. рухнуться; (о людях — ещё) упасть [Палаючі крокви рухнули під одностайним натиском, стріливши догори ясними іскрами (Коцюб.); Дух мені захопило, так і рухнула коло яблуні, та вже од холодної води прокинулась (Вовч.)]. рухнути см. рухати. рухнутися см. рухатися. руховий анат. двигательный. рухомий 1) подвижной, подвижный; (иногда — ещё) движущийся [Човна одв'язано, лунає стук весла — І стежка нам услід рухома пролягла (Рил.)', Це був невисокий, навіть присадкуватий чоловік з рухомим, тонким і красивим лицем (Ільч.); Простір і час є основними формами існування рухомої матерії (Наука і життя, 1956, 8)]; ^мий наголос лингв, подвижное ударение; ~ма рівновага хим. подвижное равновесие; г^мий склад см. склад1 2; 2) юр. движимый; ~ме майно движимость (сущ.), движимое имущество. рухомість, -мості 1) подвижность; 2) движимость [Описав [судовий пристав] усю мою рухомість, якої набралося по оцінці рублів на 40 (Самійл.)). Ср. рухомий 1—2. рухомогруді, -дих сущ.зоол. подвижногрудые. руця дет. ласк. разг. ручка [I щебетала дівчинка мала: «Куку, куку! а де ти? тут, татусю? Візьми на руці, поцілуй Марусю!» (Л. Укр.)]. руч: в (н а, по, у) ліву ~ч разг. по левую сторону, влево (нар.), в левой стороне, слева (нар.) [В ліву руч поле, одгороджене од луки і од ліса жердками (Тесл.); По ліву руч ставок миготів своїм чорним плесом (Мирн.)]; в (н а, по, у) праву ~ч разг. по правую сторону, вправо (нар.), в правой стороне, справа (нар.) [Дійшовши до ліска, вони повернули у праву руч (Мирн.); Над річкою високий берег; берег заріс кущами. В праву руч видко левади, верби (Вас.)]; на ~ч нию разг. на сторону чью, в пользу кого (чью) [Громада почала схилятися на руч Грицькову {Мирн.)]; на свою «-~ч горнути разг. говорить в свою пользу; на с к o- Р У ^ч разг. на скорую руку, наскоро (нар.); під п'яну ^ч разг. под пьяную руку, с пьяных глаз; вульг. по пьяной лавочке; твоя ~ч тебе на руку; тягти за ким (чию) ^ч принимать (держать) чью сторону [І син за нею руч тягне (Барв.); Як же вже й її зачіпали [в сварках] чим, то, звісно, як дитина, вона тягла материну руч (Мирн.)]. ручаєць см. ручайок. ручай, -чаю ручей [Дзвенить в глухім ярку ручай (Ус); Рівним золотим ручаєм потекло в баржу перше зерно (Гонч.)]. І ручайка обл. горсть пеньки или льна [Катерина взяла витріпану ручайку волокна і почала микати (Чорн.)]. ручайок, -йка, уменьш., ласк, ручаєць, -йця ручеёк [Каток давно безслідно зник, Щебечуть ручайки (Мур.); В глибокому вибалку протікав невеличкий ручаєць (Ле); Дрібні крапельки поту давно вже перемінилися на ручайки, що тихо спливали долі щоками (Фр.)]. ручатися, -чаюся, -чаєшся, ручитися (ручуся, ручишся) и обл. ручйти (ручу, ручиш) ручаться, поручиться [І ручаюся, хлоп'ята, що таких [рот] нема ніде! У бою гвардійська п'ята за собою всіх веде (Уп.); Просимо до столу, ..за смак не ручаюся, а гаряче буде (Ст.); Кулі, хоч і сипали рясно, були вже не страшні для неї [Сахно]. Але ніхто не міг би ручитися, що погоня не вдарить урукопаш (Смол.); Завада: .. Нині чоловік сам за себе не може ручити, не то за другого (Фр.)]. рученя, -няти уменъш., ласк. разг. ручонка, рученька; (чаще мн. ч.: рученята, -нят) ручонки, рученьки [Хлопець крадькома підійшов до нього і нерішуче поклав маленьке рученя у велику долоню (Десн.); Дівчинка уперлася рученятами в підлогу й зіп'ялася на ноги (Донч.); Спить маленький; матусину руку щільненько Обняли рученята дрібнії (Л. Укр.)]. рученятко уменъш., ласк. разг. ручонка; (чаще мн. ч.: рученятка, -ток) ручонки [Брала її мати до себе й пригортала — маленькі рученятка обіймалися коло маминої шиї (Вовч.)]. рученька уменьш., ласк. разг. рученька; (чаще мн. ч.: рученьки, -ньок) рученьки [З перших літ дитину мати За рученьку водить; А як стане підростати, Само собі ходить (Граб.); Зайде сонце—Катерина По садочку ходить, На рученьках носить сина (Шевч.)]. ручечка уменъш., ласк. разг. ручка, ручонка [Галочка як сіла кінці стола, як підперла свою головку білою ручечкою, як задумалася... (Квітка); Відчинилися двері, на порозі уявилася дівчинка., кучерявенька, плечички голі і ручечки голісінькі (Вовч.)]. ручий уст. ловкий; (живой — ещё) бойкий; (быстрый — ещё) проворный [На зріст здавався він невисоким, але ручим.. чоловіком (Мирн.); Хлопці ручі: чи в баштан, чи в яблука, чи вибити, чи випити — всі, як один (Свидн.); Не показна вона з себе, кирпатенька і трошки глухенька, та до роботи руча (Барв.)]. ручисько, (реже) ручище увел. разг. ручища [Сибірцев.. зненацька обняв його своїми могутніми ручиськами (перекл. з Волошина);/Він приступив ближче, сперся своїми здоровенними ручищами на батіг (Коцюб.)]. ручйти, ручитися см. ручатися. ручиця 1) уменьш., ласк. разг. ручонка, ручка [Нічого не знає [дитятко], Маленькими ручицями Пазухи шукає (Шевч.); І дитина свариться переможно ручицею: І ну-ну-ну!.. (Вас.)]; 2) (в повозке) деревян-
|