Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
сва 265 сва думала —свавільна дочка бентежить (Горд.); Ніхто не відає, куди нас кинуть свавільні хвилі (Л. Укр.)\ Коцюбинський допомагає революційним гурткам, організовує страйк службовців проти свавільних дій царської поліції (Іст.. укр. літ.)]. свавільник своевольник (разг.), самовольник (разг.) [Знову старий свавільник потяг немовля дихати повітрям (Янов.)]. свавільниця своевольница (разг.), самоволь- ница (разг.). свавільничати см. сваволити. свавільність, -ності, свавільство своеволие, самоволие, самовластность; произвол [Збирав він через таємну канцелярію всі епіграми, анекдоти і прислів'я про себе і мстився за все це з надлюдською жорстокістю і свавільством (Риб.); Дуже розсердилася сім'я на сина, що осмілився на свавільство таке, нікого не спитався, розпорядився грішми (Горд.)]. Ср. свавільний. свавільно нар. своевольно, самовольно, самовластно; произвольно [Мирослав: Назад! Не можна тут! Вертайтеся! Як смієте свавільно Під теремом збиратись і кричать! (Коч.)]. Ср. свавільний. свавільство см. свавільність. сваволець, -льця своевольник; самовольник; см. ещё свавілець. сваволити, -лю, -лиш и редк. свавільничати, -чаю, -чаєш своевольничать (разг.), самовольничать (разг.), вольничать (разг.) [Парубок чудувався з того дива, садовив на санки інших дівчат і так сваволив біля колеса, що над ставом увесь час стояв дівочий вереск (Ст.); — Невже нічого не можна вигадати? — хвилювалися діти. — Дикий вітер сваволить, а люди нічого не можуть зробити? (Іван.); Хай бог милує, щоби я гарбав та свавільничав!.. Я тільки своє забрав! (Гонч.)]. сваволя своеволие, самоволие, самовластие; произвол [Перевелась на селі п'яна парубоча сваволя, бійки та нічний галас (Коцюб.); Гніт польсько-шляхетської держави і необмежена сваволя польських панів стали найбільшим гальмом економічного і культурного розвитку України (Тези про 300-річчя)]; см. ещё свавілля. свавольний своевольный, самовольный, самовластный; произвольный [По обніжках, сивим полинем І медовою кашкою порослих, Блукали ми, бувало, день за днем, Забувши і про їжу, і про послух, Свавольні діти... (Рил.); Там тополі у полі на волі.. З буйним вітром свавольним і диким Струнко рвуться кудись в далечінь... (Тич.)]; см. ещё свавільний. свавольник своевольник; самовольник [Бач, свавольнику, трохи не звалив стару тітку... (Вовч.)]; см. ещё свавільник. свадьба, обл. сваііба см. весілля. сван сван. Сванетія Сванётия. свани, -нів сваны. сванка сванка. сванський сванский. свар, -ру обл. брань [Тетяна: ..Злого ласкою більше улагодиш, як сваром (Котл.)]. свара спор; (шумная перебранка — ещё) ссора, разг. свара [Киньмо звади й свари, все, що роз'єднує нас (Фр.)]. свара джисти, -тів полит, свараджисты. сварити, -рю, -риш 1) (кого и редк. на кого) бранить (кого), ругать (кого); (время от времени, слегка — ещё) побранивать (кого), разг. жучить (кого), вулъг. лаять (кого) [Адже ж вона багато б нажала, коли б мати не сварила за скалічений палець (Коцюб.); Дід іще дужче набурмосився, а стара стала його сварити: — Заплач, Мат- війку, — дам копійку! (Янов.); Багато разів господарі й господині сварили на мене за се (Фр.)]; 2) (вызывать ссору) ссорить [Сварити їх [Ничипора і Лободу] поміж собою Косінському ще не було на руку в такий вирішальний час (Ле)]. сваритися, -рюся, -ришся 1) (пререкаться) ссориться, браниться, ругаться, разг. свариться, вздорить, перебраниваться, перекоряться; (перен. разг. — ещё) цапаться, царапаться [Відколи ми тут, ніхто ні з ким не свариться (Л. Укр.)]; 2) (выражать грубо своё недовольство) браниться, ругаться; разг. разоряться; вулъг. лаяться [Довго управитель і сварився, і умовляв людей: вони далі й слухати його не стали (Вовч.); Олександра говорила з завзяттям, наче сварилася (Коцюб.)]; 3) (на кого) разг. бранить (кого), ругать (кого); побранивать (кого); жучить(кого); лаять (кого) [Як там її лаяли, як на неї сварились — і не слухає, аби їй до вечора 'дождати! (Вовч.); Уговорювала [мати] її, а далі і сварилась на неї (Квітка)]; ср. сварити 1; 4) (делать угрожающий жест рукой, а также перен.: внугиать опасения, предвещать беду) грозить, угрожать; разг. грозиться [Хворий, він усе перевертався, лаявся, сварився комусь (Мирн.); На заході вставало щось грізне і росло й сварилось далеким гуркотом (Коцюб.)]. сваріння редк. ссора; см. ещё сварка 1. сварка 1) ссора; (взаимная брань — ещё) перебранка; (крикливый спор разг. — ещё) перепалка, свара, (сильнее) сшибка; (взаимные укоры разг. — ещё) перекоры [3 жінкою Грицько жив мирно, люб'язно: ні лайки, ні сварки не чула їх простора, весела хата (Мирн.); Зайшла в них жвава суперечка, Що незабаром в сварку перейшла (Рил.); Він спинився перед Стахурським блідий, кривлячи губи, готовий до сварки (Смол.)]; заходити, зайти в ~ку затевать, затеять ссору [— Нехай же мене господь милосердний боронить, щоб я з тобою в сварку заходила, — кажу (Вовч.)]; у ^рці з к и м в ссоре с кем [їй навіть чудно, що з ковалихою вони часто у сварці (Коцюб.)]; 2) (обещание причинить кому- нибудь неприятность, зло) редк. угроза [Не дай же, боже, справдиться його сварка: з двору тебе, як дохлу собаку, викину (Мирн.)]; 3) (грубые упрёки) редк. ругань [Ще довго мати гримала на Лукину, а доня поралась в хаті й неначе крізь сон слухала материну сварку (Н.-Лев.)]. сварки (род. сварок) дрязги [Доволі зачепити |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)