Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
сор 413 сор нема й сорому (прислів'я)]] без 1у с я- к о г о] «-*->му (редк. ^ма) без зазрения [совести] [Німецька буржуазія 1848 року без усякого сорому зраджує селян, своїх найприродніпшх союзників (Ленін); Панійки скрекотять, як ті сороки: без сорома кожного на зубах перетирають... (Мирн.)]; завдавати, завдати ~му (к о- м у) см. завдавати 1; набратися ^му см. набиратися 2; наробити ~му см. нароблювати 2; на ~м кому к стыд$ чьему [А парубки оступили хату: —Нехай вільна козачка не закріпощається людям на сміх, а своєму селу на сором! (Вовч.)]', 2) (род. сорому, редк. сорома) {нагота) разг. стыд, срам [Га л чан поривався першим увійти в хату, але молодиці не пускали його, бо він мужчина і йому не слід дивитись на дівочий сором {Коцюб.)]; 3) предик, стыдно, совестно; разг. зазорно [Василині було чогось сором. Вона одхилила лице і затулилась рукавом (Н.-Лев.); О р е с т: Сором тобі таке говорити! (Л. Укр.)]; О без г^му {редк. ~м&) казка (обычно как вводное словосочетание) разг. стыдно сказать; (неточно) не стесняясь, отбросив стыд [Знов він вернувся світом додому, знов не виспався і так ізнемігся, що, без сорому казка, ийпов по обіді в клуню., й спав до самого вечора (Н.-Лев.); Він, без сорома казка, почав гратися з Солохою (Мирн.)]. «соромити, -млю, -миш 1) (укорять за что-нибудь) стыдить; (добиваясь раскаяния разг.— ещё) совестить, (сильнее) срамить (разг.), посрамлять (книжн.) [Було як ще твереза Настя, то пані умисне її перед столовниками соромить: — От дівка, от золото, от ледащиця! (Вовч.); Не сердивсь [смотритель], а умовляв, прохав, соромив (Коцюб.)]; 2) (позорить) срамить (разг.), посрамлять (книжн.) [О. Хведор кивнув бабі, щоб вона йшла собі до пекарні, не соромила панів (Н.-Лев.); Не все ж дівувати, —Сватів стали слати; Чорнобривка гордувала, Гарбузами наділяла, Соромила всіх (Гл.)]; 3) (приводить в смущение, ставить в неловкое положение) смущать, конфузить [Скло- нився до землі схвильований юнак, А панна зойкнула, немов мала дитина, У сні налякана. От так пройшла хвилина — Він стиха дивиться, — а панни вже нема, І щось пекучу кров у грудях підійма, І чути серця стук... Що ж? Мало це смішити, А яи соромити, чи може засмутити? (перекл. Рильського)]. соромитися, -млюся, -мишся 1) стыдиться, стесняться, разг. совеститься; (испытывать неловкость — ещё) смущаться, приходить в смущение, конфузиться; (быть застенчивым — обычно) дичиться [Ні, не соромиться він свого батька, якщо., хто-небудь з незнайомих часом запитає його, чий він, то хлопець з зухвалою гордістю відповідає, що він син Яреська Матвія (Гонч.); Вона соромилась батька, матері, сестер, дівчат, хлопців (Н.-Лев.); А ходи, Прокіп- нику, сюди! Нумо укупці купатись. Ходи- бо, не соромсь! (Квітка)]; 2} страд, в. І срамиться; посрамляться; ср. соромити 2. соромітний, соромітницький, сороміцький стыдный (разг.); (неприличный — обычно) скабрёзный, разг. похабный, срамной; (позорный) постыдный, разг. зазорный [Те соромітне підморгування, що ним почастував Сулімон Катерину, буквально її перевернуло (Вільде); Цілими днями по вулицях хрипло кричав п'яний народ, співав сороміцькі пісні (Коцюб.); І мислиш: то не снів уява, Не порох пожовтілих книг — Човни летючі Святослава і хижоокий печеніг, І скрип Батиєвих повозок, Неволі соромітні дні (Рил.)]; 0 ~мітні губи см. губа1. соромітник срамнйк (разг.), похабник (разг.). соромітництво похабство (разг.), похабщина (разг.). соромітниця срамница (разг.), похабница (разг.) [Йди мені зараз, соромітнице, до твого батька й скажи йому, що завтра я, Костаки, пришлю від Йона старостів!.. (Коцюб.)]. соромітницький, сороміцький см. соромітний. соромлення редк. посрамление (книжн.). соромливий, сором'язливий, сором'язний стыдливый, стеснительный, застенчивый, конфузливый; (нелюдимый ребёнок, человек— егцё) дичок (сущ.) [Він був тихий, соромливий і напрочуд ввічливий (Смол.); Гриньо замріявся і навіть не помітив сором'язливого погляду дівчини (Чорн.); Несмілий, сором'язний Марко очей з Теклі не зводить (Горд.)]. соромливість, -вості, сором'язливість, сором'язність, -ності стыдливость, стеснительность, застенчивость, конфузливость [О н о м а й: ..Я соромливість високо поважаю, але все ж бажав би я почути слово, хоч те єдине, що мені належить (Л. Укр.); З голоду Іван допався був до ковбаси та бринзи, пересилюючи винесену ще з-під батьківської стріхи сором'язливість (Кол.); Сором'язність в'язала йому мову (Смол.)]. соромливо, сором'язливо, сором'язно нар. стыдливо, стеснительно, застенчиво, конфузливо, конфузно [Титар., легенько сварився пальцем на дівчат. Дівчата соромливо спускали очі додолу (Н.-Лев.); Всі мовчали якось сором'язливо (Куч.); Гомоніти хочеться, а сказати нічого, тож людина і меле не знати що або сором'язно мнеться (Горд.)]. соромляжий обл. см. соромливий. соромлятнся, -ляюся, -ляешся обл. см. соромитися. соромний, редк. соромний разг. постыдный; скабрёзный [Проти діла соромного Виступає слово праве (Л. Укр.); Чув тілько [дядько], що соромне розказувалось (Мирн.)]; см. ещё соромітний. соромно нар., предик, стыдно; разг. зазорно [Раїсі стало соромно і страшно (Коцюб.)]. соромота разг. 1) стыд; разг. срам, срамота; 2) предик, стыдно, совестно; разг. зазорно [Соромота вийти за ворота (Ном.)]. См. ещё сором 1, 3. І сором'язливий см. соромливий. |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)