Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
спо 463 спр ців поруч з ним В просторій чистій спочивальні Неповторимі бачать сни... (Шер.); У палаті було кілька дверей.., що вели до світлиць княгині й княжичів і в стіні за помостом — до спочивальні княгині (Скляр.)]. спочивання отдых; уст. отдохновение [Король Едвард не сподівавсь Шотландського повстання, Його лицарство розійшлось Уже на спочивання (Л. Укр.)]. спочивати, -ваю, -ваєш, спочити и (реже) спочинути, -чину, -чйнеш 1) отдыхать, отдохнуть; (спать уст. — ещё) почивать, почить, опочивать, опочить; (только несо- верги.: спокойно, неподвижно лежать) покоиться [Вже свінуло надворі, вже й зійшло сонце, а »бурлаки йшли і не спочивали (Н.-Лев.); Князь і не спочинув: На могорич закликає, Та п'є, та гуляє (Шевч.); Гридько, увіходячи: Я думав, що ви ще спочиваєте. Доброго ранку вам! ІІет- р о: Здрастуйте, Грицьку. Я давно вже встав, — не спиться щось (Мирн.); Недавно, повернувши з Криму, де спочивав літом, написав новелку (Коцюб.); Вранці вона вийшла з своєї схованки. Все спочивало після бурі (Іван.); Він схилився й поцілував руку, що спочивала ще в його руці (Коб.)]; г^вати душею (серцем) отдыхать душой (сердцем) [Мені так приємно було у Вашому товаристві, що минулі вакації надовго лишаться у моїй пам'яті, як час, коли я спочивав душею (Коцюб.)]; г^ти на лаврах см. лавр 2; 2) (о мёртвых) почивать (уст.), почить (уст.), торж. опочивать, опочить; (только соверш. уст. — ещё) упокоиться; (только несоверш.: быть похороненным где-либо— ещё) покоиться [В могилі героїв спочив капітан, Безстрашний моряк з України (Нагн.)]; г^вати вічним сном покоиться (почивать) вечным сном [Під постаментом тим спочиває вічним сном земляк наш Красношапка (Вишня)]; тут ^ває прах (тіло) чиє здесь покоится прах (тело) чьё. спочиватися, -ваєтьея безл. разг. отдыхаться [Обидва сіли на канапу. Сірко почав розпитувати, як їздилося Кільчевському, як сподобався йому Крим, як спочивалося (Сенч.)]. спочиваючий отдыхающий; почивающий, опочивающий; покоящийся [I тиша там [в ярах], як в небі, як між зорями, не мертва, хатня тиша, а повна поваги, урочиста тиша спочиваючої натури (Н.-Лев.)]. Ср. спочивати 1. спочивок см. спочинок. спочилий редк. отдохнувший [Спочилий кінь прискорив біг (Бажан)]. спочин см. спочинок. спочинок, -яку, спочин, -ну, спочивок, -вку, спочив, -ву отдых, уст. отдохновение; (остановка в пути — обычно) привал; (отсутствие движения и шума — обычно) покой [Летить голуб понад полем, Спочинку не має, І долини, і діброви, І луги минає (Гл.); З наказу командира дивізії другу сотню було відкликано до містечка, щоб дати їй спочинок на вісім годин (Трубл.); Добраніч вам хоч на хвилину; Ми будем стражами спочину' До перших променів зорі... (Стар.); Натомлених за цілий день коня і вершника потягнуло на спочивок (Кач.); Захід згас багряний, Могилу тіні повили. У тій могилі партизани Останній спочив свій знайшли (Рил.)]; місце вічного г^нку кого место yuo- коёния кого; нема г~нку від кого, від чого нет покоя от кого, от чего; піти на <^нок см. піти 1. спочинути, спочити см. спочивати. спочування сочувствие [Хай пролетить ся пісня одиноко, як вихор через море льодове, Не треба їй ні сліз, ні спочування, їй треба тільки волі і простору (Л. Укр.)]. спочувати, -ваю, -ваєш, спочути, -чую, -чуєш 1) сочувствовать, посочувствовать [Я щирим серцем спочував цьому безталанному чоловікові (Н.-Лев.); Те підтягало нам, те тільки спочувало... А співові було землі і неба мало (Рил.); — А на мене, — говорю, — то я б і з малою дитиною розмовляла. Нехай мені спочує абихто! Свої думки-гадки повимовляю, поплачу... (Вовч.)]; 2) редк. чувствовать, почувствовать [Мені їх любі слова чуються, я їх кохання спочуваю, в мене серце схне!.. (Вовч.)]. спочутливий, обл. спочуйливий сочувственный; сострадательный; чуткий [Марко кида спочутливі., погляди на дівчину (Горд.); Менший брат ще гірш палкий та спочуйливий (Вовч.)]. спочутливо нар. сочувственно [Гості спочутливо поглядали на старшину (Горд.)]. спочуття 1) сочувствие [В поетових очах світилось і спочуття і жаль до неї (Л. Укр.); Коли Остап., здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували йому, але далі спочуття діло не йшло (Коцюб.)]; 2) чувство [І звідки в грудях спочуття безкрає? Не «Воскресіння», не «Різдво» — нове новітнє торжество шумить і наближає (Тич.)]. Ср. спочувати 1—2. спошлити, -лю, -лиш разг. испошлить. опошлитися, -люся, -лишся разг. испошлиться. споювання1 спаивание [Споювання й шахрайства здеморалізували уряд (Фр.)]. Ср. споювати1. споювання2 сплочение, сплачивание. Ср. споювати2. споювати1 (споюю, споюєш), споїти (спою, споїш) спаивать (разг.), споить (разг.) [Навіз більше горілки [корчмар] та споював людей (Коцюб.)]. споювати2 (споюю, споюєш), споїти (спою, споїш) (скреплять — доски, брёвна) спец. сплачивать, сплотить [Я споїв їх рівними балками з соснини (Л. Укр.)]. споюватися1 (споюється) спаиваться. Ср. споювати1. споюватися2 (споюється) сплачиваться. Ср. споювати2. справа1 сущ. 1) дело; (предпринятое кем-либо книжн. — ещё) предприятие; (двусторонний договор; соглашение — ещё) сделка [Пав- |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)