Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
укл 178 уко прохання уст. покорная (покорнейшая) просьба [Від імені редакційного комітету., звертаюся оце до Вас. з уклінним прохан- пям дозволити нам помістити у тому збірнику оповідання Ваше «Виборець» (Ко- цюб.)]. уклінність, -ності уст. смирение, смиренность; почтительность [Кроволиття звали там геройством; Повинністю громадською — уклінність (Л. Укр.)]. Ср. уклінний. уклінно нар. смиренно; почтительно; (иногда) с поклоном [Пан Войський не візьме того собі у гнів, Як персня я йому уклінно презентую (перекл. Рильського); Уклінно віншує пан Юрко пана сотника із щасливою думкою — прислужитися людській справі (Ле); Нас [школярів] усмішкою вітає І уклінно проводжає В білім фартусі двірник (Бичко)]; *~но прошу (прохаю) уст. покорно (покорнейше) прошу [Уклінно прохаю вибачити, що так рідко писав до Вас, та в мене тепер так мало вільного часу (Коцюб.)]; ^но дякую см. дякувати. Ср. уклінний. уклон, -ну геод., горн., ж.-д. уклон [На протязі близько 100 кілометрів русло [Інгульця] майже не мало уклону (Рад. Укр., 1956, IX); Уклон сто двадцять саженів та ще й у кліті двісті (Сос); 3 уклону пішов поїзд, тільки ніхто поки про це не знає,— ні в ешелоні, ні на паровозі (Довж.)]. уклонити (уклоню, уклонит) редк. склонить, наклонить [Як се прочитали, так народ і вжахнувся від радощів, а Тихон стоїть, уклонивши голову, і не тямить себе, чи він в раю, чи де? (Квітка)]. уклонитися см. уклонятися. уклонний геод., горн., ж.-д. уклонный. уклоновказний геод. уклоиоуказательный. уклономір, -ра геод. уклономер. уклономірний геод. уклономёрный. уклонопокажчик уклоноуказатель. уклонятися, -няюся, -няєшся, уклонитися (уклонюся, уклонишся) 1) (кому, чому, до кого, до чого) кланяться, поклониться (кому, чему); (перед кем, чем) склоняться, склониться [Вклоняючись до публіки, на авансцену вийшов Ван Ві-ян у жовтому трико (Донч.); Зняв боєць свою дорожну шапку, Уклонився рідним берегам (Hex.)]; низько знятися кому см. низько; 2) (выражать почитание) поклониться (со- верш., но им переводятся оба вида) [Бай Мухамедов-хаджі, він до Мекки ходив, труні пророка вклонявся (Донч.); На невеличкім пароплаві Сім'я письменницька пливла Шевченка уклониться славі (Рил.); І, уклонившись праху, ми сходили з гори (Тич.)]; 3) (перед кем, чем) редк. преклоняться, преклониться [Куди ж ті весни пронеслись, Куди ті мрії подівались, І де юнаки, що колись Перед тобою уклонялись? (Щог.)]. уклюнутися, -нуся, -пется разг. появиться; (неожиданно) взяться (разг.); (куда) забраться; (о многих) завестись [А то, бувало, оті ще хвороби різні та різні холери.. То ще добре, коли перекачає всіх та й піде на нетрі та болота. А бувало таке, що як уклюнеться в хату, то, мов мух тих, дітвору душить (Збан.); Уклюнулись злидні на час, а не виженеш і за рік (прислів'я)]. укляклий 1) одеревенелый; 2) поникший; сникший; 3) застывший, замерший; оцепеневший. Ср. уклякати 2—3, 5. уклякати, -каю, -каєщ, уклякнути и уклякти, -кну, -кнеш 1) опускаться [на колени], опуститься [на колени], становиться [на колени], стать [на колени]; (быстро) падать [на колени], упасть [на колени] [Діти зняли страшенний лемент, а Маріора, вклякнувши, обіймала кущ, як дитину, та голосила, мов по мерцеві... (Коцюб.); Вона ледве протиснулась крізь натовп., і зараз уклякла па обидва коліна на мокру од крові землю (Коцюб.)]; 2) (о ногах, руках) деревенеть, одеревенеть [Вклякнули ноги Мотроні, сіла на тесаний новий східець, рукавом утерлася (Ле)]; 3) (о злаках) поникать, поникнуть, сникать, сникнуть [Он подивись лиш! Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вкляк- пе! (Н.-Лев.)]; 4) (терять бодрость) поникать, поникнуть; разг. сникать, сникнуть [Хмельницький якось укляк, випустив нагайку з руки і, відійшовши до лави, сів біля столу (Ле)]; 5) (терять подвижность) застывать, застыть, замирать, замереть; (от страха, изумления um. п. — ещё) цепенеть, оцепенеть [Наталка вклякає непорушно па порозі (Козач.); Учта, яку виявили Хмельницького споборники, зворушила запоріжців. На якийсь час вони споважніли, розправили плечі, розгладили вуса і уклякли, мов на молитві (Панч); Уже й Катруся не виходить у танцювальне коло, а вклякла біля матері, ніяк не оговтається з несподіванки (Куч.); От знову чути кроки за вікном. Хтось зупинився проти ґанку. Барах наставив вухо. Із спальні вийшла Феодора Михайлівна і. уклякла біля столу (Панч)]; 6) (только соверш.) редк. умолкнуть; разг. смолкнуть [Так він і вклякнув, наче води в рот набрав (Новомоск. у. — Сл. Гр.)]. укмічати, -чаю, -чаєш, укмітити, -мічу, -мітиш обл. замечать, заметить; разг. примечать, приметить [А далі і я укмічаю, що й справді не та вже наша Катря, що була (Вовч.); От тут стежечка, що я її вчора не доглядівся, а тут купа вишеньок, що я її не вкмітив (Вовч.)]. укбвка мет. уковка. уковувати (уковую, уковуєш), укувати и укути (укую, укуєш) і) (во что) вковывать, вковать; 2) (только соверш. — сделать) разг. сковать [Хто розуму не має, тому й коваль не вкує (прислів'я)]; 3) (в цепи) обл. заковывать, заковать [Не дайсь, красо, тому в руки, Хто тя хоче в пута вкути! (Фр.)]. укоїти1 (укою, укоїш) (что) разг. сделать; разг. учинить, устроить [А що се ти вкоїв? (Барв.); Як хто вкоїть що недоумкувате — гримають (Ном.)]. укоїти2 (укою, укоїш) (кого) обл. успокоить. укоїтися1 (укоїться) разг. произойти; случиться [Г р и ц ь к о зітхнувши: Ох, гріхи наші. Химка: Господи! Що ж се вкої- |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)