Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
уми їдальні Анеля, ще свіжа й холодна від умивання (Тулуб)]. .умивати, -ваю, -ваєш, умити (уміію, умиєш) умывать, умыть [— І ти вже встав? — спитала вона, умиваючи Ода рочку, котра одвертала своє личко від води, не давала умивати (Мирн.); Повий мою головоньку, госою умий. І вітами широкими Од сонця закрий (Шевч.)]; піт ^ш пот обливает {Не дрімали, робили ми, Піт обличчя вмивав (Рил.)]; ^ти руки перен. умывать, умыть руки; 0 я к вода умила кого, щ о разг. как водой смыло кого, что или как в воду канул кто, кануло что [3 того вечора Дашка Хижняка як вода умила. Покинув жінку і маленьку дитинку (Вовч.)]. умиватися, -ваюся, -ваєшся, умитися (умиюся, умиєшся) умываться, умыться [Лукина схопилась з постелі й побігла в берег умиватись (Н.-Лев.); Побігла у кімнату [Галочка].., вмилася, втерлася, прибралася і вибігла до гостя (Квітка)]; зватися потом разг. обливаться потом [О л е- с я: ..Як спогляну, що як-то другі за той гіркий шматок хліба день у день спину гнуть та кривавим потом умиваються — і тоді вже мені не тільки не важчає, а ще й соромно робиться (Кроп.)]; зватися сльозами (слізьми) обливаться слезами, лить слёзы [Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина (Мири.)]. умизгатися, -гаюся, -гаєшся обл. увиваться (около кого), любезничать (с кем) [Д а- н и л о: Слухай, ти. Казано мені, що ти коло гойдалки дуже умизгався біля моєї небоги... (Кроп.)]. умикання эти. умыкание. умикати1 см. вмикати. умикати2, -каю, -каєш, умкнути, -ну, -нёш 1) \выкрадывать) этн. умыкать, умыкнуть [Князь Ігор був мудрий і сміливий.., він судив і карав, коли умикали жону не по любові, коли син не корився батькові, коли муж одного роду убивав мужа іншого роду (Скляр.)]; 2) (убегать) обл. удирать, удрать; (только соверш. — незаметно — ещё) улизнуть (разг.) [«Пустіть, швидчій пустіть!..» Пан на весь рот гукнув Та й з хати сам умкнув (Г.-Арт.); Тим часом, хто тут був з чужих, пробирались за двері, щоб звідціль умкнути і таки бути дома (Свидн.)]. умикатися1 см. вмикатися. умикатися2, -кається умыкаться. Ср. умикати2 1. умикатися3, -каюся, -каєшся (во что) разг. вмешиваться [Менший вять любив читати книжки, сидів дома й не дуже вмикався в господарство (Н.-Лев.)]. умилений взмыленный [В цей час до гетьмана і па вмиленому коні підскочив джура (Ле)]. умилити см. умилювати. умилосердити, -джу, -диш уст. умилосердить [Робитиму, робитиму, поки сили.. Може, вгоджу, може, вмилосерджу! (Вовч.)]. умилосердитися, -джуся, -дишся уст. умилосердиться [Суддю у пекло не послали. Умилосердились, сказали, Що тим Суддя не алий, Що зовсім був дурний (Боров.)]. уми умилостивити см. умилостивляти. умилостивитися см. умилостивлятися. умилостивляти, -ляю, -ляєш (редк.), умилостивити, -влю, -виш уст. умилостивлять (книжн., уст.)у умилостивить [М и л е в- с ь к и й витяг білета і подає їй: Чим маю вмилостивити розгніване божество? (Л. Укр.)]. умилостивлятися, -лаюся, -ляєшся (редк.), умилостивитися, -влюся, -вишся уст. умилостивляться (книжн., уст.), умилостивиться. умилювати, -люю, -люєш, умилити, -лю, -лиш взмыливать, взмылить. уминати1, -наю, -наєш, ум'яти (умну, умнеш) (вдавливать) вминать, вмять [Твердиня сталі і вогню Повзе на перевал, Хоч б'ють снаряди у броню, Вминаючи метал (Бажан)]. уминати2, -наю, -паєш, ум'яти и обл. умняти (умну, умнеш) 1) уминать, умять (разг.); (делать мягким — ещё) разминать, размять; 2) (есть) фам. уминать, умять; уписывать, уписать, уплетать, уплести; (только соверш. — преим. в большом количестве) вульг. усидеть [Андрій уминав смачні паляниці та все хвалив (Коцюб.); Лисиця десь м'ясця дістала. Тихесенько прибігла під стіжок — Ум'яла більшенький шматок, А менший у сіпці сховала (Гл.)]; ~нати за обидві щоки разг. уплетать (уписывать) за обе щеки [Круг столу сиділи хлопці, і кожен за обидві щоки вминав гостинці з дому: масло, яйця, горішки... (Головко)]. уминатися1, -нається, ум'ятися (умнеться) вминаться, вмяться. Ср. уминати1. уминатися2, -нається, ум'ятися (умнеться) уминаться, умяться; разминаться, размяться. Ср. уминати2 1. умирання умирание [Листя слухає вітру зітхання і згортає свої прапори. На покірну красу умирання сонце дивиться сумно згори... (Сос.)]. умирати, -раю, -раєш, умерти (умру, умреш) 1) умирать, умереть; (только о людях — ещё) кончаться, кончиться (разг.), скончаться, (только соверш.) опочить (уст.), преставиться (уст.), поэз. сойти в могилу, отойти в вечность [Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти (Коцюб.)]; або перемогти, або ^рти разг. либо победить, либо умереть; 2) (только несоверш.—за кем, за чем) перен. разг. умирать [Хлопець був у селі — Ко- ломийченко, всяк його знає: Як ударить «Катюшу»,— вмирають дівчата за ним! (Голов.)]. умираючий І) прич. умирающий [Хлопці несли його обережно, ..боячись потривожити умираючого командира (Довж.)]; 2) (род. умираючого) сущ. умирающий [Підступні удари, злі крики, стогони й шепоти людей старого світу не повинні бентежити, це — судороги і маячення вмираючого (пе- рекл. з Горького)]. умиротворенна умиротворённый [Коли звичайно наближається час працювати пад картиною і Роман Петрович кличе її, |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати ред. І. М. Кириченко Українсько-російський словник. (у 6 томах)