Головна
Гуманітарні
|
Ви переглядаєте книгу:
Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф.
Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.
Сторінка (загалом з 1 до 272):
Попередня
|
|
Наступна |
ВПРАВИ 1. Прочитайте вірш. Знайдіть у ньому окличні речення й визначте, до якого типу за метою висловлювання вони належать — розповідних, спонукальних чи питальних. 2. Перетворіть окличні речення з вірша «Княжа гора» Ліни Костенко на неоклйчні. 3. Побудуйте розповідні, спонукальні та питальні речення, уводячи до кожного з них словосполучення не йняти віри, світ зав'язати і товктися, як Марко в пеклі. Порівняйте звичайні й окличні варіанти цих речень. 4. Поширте спонукальні речення звертанням у кличному відмінку. Перекладіть речення рідною мовою: Підійдй-но сюди. Не поспішаймо. Мовчати! УРОК з Присудок (Сказуемое) Сказуемое является центральным членом предложения. Оно выражает синтаксические значения времени, наклонения, лица (укр. часу, способу, особи) и подчиняет себе многие члены предложения. По значению и способам выражения всю совокупность форм сказуемого в украинском объединяют в два типа — глагольное и именное сказуемые (укр. дієслівний та іменний присудки). Глагольное сказуемое обычно обозначает действие, а именное— признак, напр.: Він учителював; Він був учитель; Дівчина сумна. Кроме того, выделяют простое и составное сказуемое (укр. простий і складений присудки): Ми співали; Ми продовжували співати; Юнак буде геологом. Простое глагольное сказуемое — наиболее типичная форма сказуемого. Личные формы глагола (укр. особові форми дієслова), выражая значения времени и наклонения и реализуя синтаксическую связь с другим главным членом предложения — подлежащим (укр. підметом), в наибольшей мере приспособлены для выполнения функции сказуемого. Простое глагольное сказуемое употребляется в формах настоящего, прошедшего и будущего времени (укр. теперішнього, минулого й майбутнього часу) , а также в формах повелительного и сослагательного наклонения (укр. наказового й умовного способу): «Щось мріє гай — Над річкою» (П. Тичина); «Мені снилась бабуся» (Л. Костенко); «Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров» (А. Малишко); «Славен славний Леонтбвич хай живе в 191
|
|
|