Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
Яка то була втіха вибратись на самісіньку маківку пагорба, переможцем поглянути на засніжене село, що бавилось димами, всістись на свого самоката і — гайда, гайда, гайда на весь дух донизуй Машинерія твоя летить, аж гуде, вітер у вухах пересвистує, збоку собйкй гавкаіоть, на дзвіниці дзвбнять, перед тобою хати хитаються-підстрибують, уся земля йде обертасом, а ти, мов кум королю, розсівся на своїх ногах, щоб не так мёрзли, і переганяєш дівчат або якогось страхополоха, з розгону врізаєшся у чиїсь санчата і м'ячем вилітаєш на сніг. А ззаду ще і ще хтось наїжджає на тебе і вже росте отакенна купа, в якій усе регоче, верещить, клубочйться, видирається наверх і жужмом котиться вниз. З цієї веселої і теплої копиці раптом хтось почав мене за ковнір витягати на світ божий. Він одразу потемнів у моїх очах, коли я опинився перед поблідлою від страху і гніву матір'ю. Ось тепер усі почали дивитись на мене, ніби я з місяця звалився. А хтось уже приніс матері ночовки, що встигли чомусь надколотись. Мати підхопила їх під руку та й, не дуже церемонячись, потягла мене з грища на розправу. Хотів я гайнути кудись навтіки, #е перець не росте, та мйтерина рука наче приросла до моїх оббх.кбвнірів. Гай-гай» куди поділася моя радість, коли я поперёд ночовок і матері плентався додому. Ну, а яке потім було сум'яття, ви, напевне, догадуєтесь: спершу з мене вибивали дурування і примовляли, який я бузувір, опришок, урвиголова, харциз, каламут, і навіть химород. На таке противне слово я ніяк у душі не-міг погодитись. Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика. Далі мені маминою хусткою на два ґудзи перев'язали шию, запакували на піч, де парилось просо, і почали обпоювати малиновим чаєм, який зовсім був би добрим, аби коло нього хоч лежала грудочка цукру. На другий день уже було відомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночі ні разу не бухикнув. Тому дід зауважив, що я одчайдух і весь удався в нього, а мати сказала, що — в оглашённого, Після цього ми з дідом перезирну- лись, усміхнулися, мати посварилась на мене бровами ї кулаком, а бабуня вирішила повести свого безклёпкого внука до церкви. Там я мав і покаятися, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, Що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клёпки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість 38 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф. Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.