Головна
Гуманітарні
| Попередня | Наступна |
|
— Але й Хїврі, Солохи, Хотйни тепер рядовими іменами стали. Ще б перчику! Тож якось приносять до мене дівчинку хрестити. А мені тридцять років, демони в крові гуляють, грають там. Думаю: випада добра нагода повеселитися. Питаю кума: «Як наректи вашу хрещеницю?» Відповідає: «Так і так, батьки народженої і ми, куми, просимо назвати її Марійкою...» — «Хе! Марійкою я вам так і назву, аристократи репані!» — думаю. А вголос кажу: «Ні, сьогодні в святцях не Марійчин день, а який саме — книга покаже». Узяв святці і у вічі випало якесь таке несусвітно скажене слово: «Синклітйкія. Чуєте? Синклі- тйкія! Це від латинського — синкліт, сенат! Отож Синклітйкія — дочка сенатора! Як звучить! Оврам Гнояк — сенатор, а дочка його — Гнояківна! Ховаю регіт, статечно виголошую: «Нарікається раба божа во ім'я отця, сина і святого духа Синклітйкією...» Вимовив оте ім'я, зиркаю на кумів і бачу: кума це слово, мов довбнею по голові вдарило, аж очима закліпав сердешний; кума не така вразлива була, швидко отямилась, перепитала: «Як ви сказали, батюшко?» — «Синклітйкія»,— відповідаю. «Ага, ага, розумію, батюшко. Дякуємо, до побачення!» Пішли. Стою біля вікна, дивлюся їм услід. Думаю, що ж то вони, бідолашні, робити будуть з тією Синклітйкією, як вийдуть із становища? Минуло півроку, зустрічаю якось на вулиці матір тієї новонародженої, питаю: «Як же там ваша донечка поживає?» — Це ж ви про котру?» — «Та про найменшеньку, про оту, що Горпйна з Гнатом хрестили» — «А, то ви про Секлёточку? Нічого, спасибі вам, росте. Там таке втішне...» — «То ви, виходить, Секлёткою назвали?» — питаю. «Егё ж, Секлёткою, Секлёткою, бо знаєте, батюшко, по-церковному ніхто не второпа, то ми по-своєму...» Ні, бестії! Таки знайшли вихід з безвиході та ще й який! Ухопилися за звукоряд с-к-л-т і на ньому споруду свою звели: Секлёта! Отець Павло був демократом, то кінець кінцем дав схвальну оцінку винаходу своїх парафіян. А Кнер Макси- міліан Орестович — ні. Він копилить губи і зневажливо вимовляє: — Сэклэта! Фі! Це не Жанет, Люція, Мері!!! Можна зрозуміти сердешного Максиміліана Орестовича. Вже чверть століття минуло з того часу, як він змінив своє прізвище, став Кнёром, а кляті мужики, як і раніше продовжували Кнуром його звати! 50 |
Bи можете завантажити дану книгу в DJVU-форматі для ознайомлення:
скачати Вихованець І. Р., Карпіловська Є. А., Клименко Н. Ф. Вивчаємо українську мову. Розширений курс. Самовчитель.